Печера поступово перетворювалася в підземний партизанський лазарет. На всіх дерев"яних настилах лежали матраци, на яких стогнали й марили поранені. Це були жертви великої фашистської облави. Убитих партизанів закопували на місці, а поранених дикими стежками переправляли до моря.

Хворих обслуговували Катя та двоє легко поранених у ноги партизанських хірургів. Стіл Калузького став зватися «операційною», Нінина комірчинка — «аптекою». Тут готували ліки, дезінфікували інструменти, прали бинти.

Восьмьоркін майже не бачився з дівчиною. На трофейному катері, якому дали назву «Чеем», він водночас обіймав чотири посади: був боцманом, сигнальником, кулеметником і, коли треба, рульовим. Вільного часу не лишалося. Разом з Калузьким, Сенею і Вітею вони виходили на «Чеемі» вслід за «Дельфіном» в указані пункти, забирали в темряві партизанів, що пробиралися до моря, і перекидали їх до Пустельникової скелі. Звідтіля лісові мешканці міжгір"ями та стежками над урвищем без перешкод просочувалися в тили каральних загонів. А друзі на катерах вирушали за новою партією або в печеру.

Вдень вони висиплялись, мили палуби катерів, приводили в порядок механізми, викачували воду і заправлялись пальним, щоб вночі знову бути в хвилинній готовності.

Ночі, на щастя, стояли темні. Видимість була не більше двох-трьох кабельтових. Свіжа погода заглушала шум гвинтів і моторів. Сім походів пройшли щасливо, катери ні разу не попали під промінь прожекторів і непомітно проскакували повз берегові батареї. Тільки під час восьмого рейсу «Дельфін» несподівано налетів на фашистський сторожовик, що патрулював біля берега. Сторожовик запитав пізнавальні.

На «Дельфіні» пасажирів ще не було. Щоб захистити від лиха «Чеем», що йшов позаду на значній відстані, Кльоцко просигналив ліхтарем щось схоже на «вєді» і наказав задраїти ковпаки.

Фашисти, прочитавши неправильну відповідь, пострілом з гармати запропонували зупинитися. Але Кльоцко був упертий. Він посилав у темряву найбезглуздіші сигнали і не поспішаючи відходив у море.

Сторожовик рвонувся в погоню за катером і вже хотів дати другий постріл, як дивний корабель несподівано збурив воду, зробив незрозумілий зигзаг і розвинув таку швидкість, що його не можна було ні накрити залпом, ні наздогнати.

Незабаром, ніби розчинившись у піні, він зовсім зник у темряві.

Сторожовик понад годину кружляв у морі, сподіваючись натрапити на слід зниклого судна, і посилав по радіо попередження в ближчі бази.

А «Чеем» тим часом встиг без перепон підійти до скелястого берега, захопити схованих партизанів і вернутися з ними.

Другого дня в морі з"явилося близько десятка курсуючих вздовж берега торпедних і сторожових катерів. Два з них було видно із спостережного пункту печери. Вони дрейфували за десять-п"ятнадцять кабельтових. Виходити в море було небезпечно. Вхід у печеру був контрольований з обох боків.

— Невже догадуються? — придивляючись до патрульних катерів, бурчав заклопотаний Кльоцко. — Доведеться зачекати трошки. Не показуватися їм.

— Дивитись пильно, — сказав він Чупчуренкові, що заступав вахту. — Особливо коли будуть питати пізнавальні. Записати точно їхні відповіді.

І ось у цей недобрий час прийшло важке повідомлення: «Вбитий лікар крпк Якими завгодно способами вислати вашого км подати допомогу начальникові загону крпк Пунчонок зустріне Пустельникової крпк Начштабу».