— Я не знала. Але вона не могла бути вашою, тому що Тарзан написав англійською, а ви не розуміли ані слова жодною мовою!

Він знову засміявся.

— Це довга історія. Я справді написав те, чого не міг вимвити, а потім д’Арно ще більше ускладнив стан справ, коли навчив мене французької замість англійської. Швидше, — додав він, — сідайте в мою машину, ми повинні наздогнати вашого батька! Вони недалеко попереду нас!

Коли вони рушили, він сказав:

— Ви писали в записці до Тарзана, що любите іншого; ви мали на увазі мене?

— Так, — відповіла вона просто.

— Але в Балтіморі — о, як я вас шукав! — мені сказали, що, можливо, ви вже заміжня. Що чоловік на ймення Канлер приїхав сюди, щоби повінчатися з вами! Чи це правда?

— Так.

— Ви його любите?

— Ні.

— Чи любите ви мене?

Вона затулила обличчя руками.

— Я дала слово іншому. Я не можу відповісти вам, Тарзане! — вигукнула вона.

— Ви відповіли. Тепер скажіть мені, чому ви виходите заміж за людину, яку не любите?

— Мій батько винен йому гроші.

Несподівано в Тарзановій пам’яті сплив прочитаний лист на ім’я Роберта Канлера і натяк на неприємності, якого він не міг збагнути тоді!

Він усміхнувся.

— Якби ваш батько не втратив скарбу, то ви не були б зобов’язані дотримуватися даного цій людині слова?

— Я могла б попросити його звільнити мене від обов’язку одружуватися з ним.

— А якщо б він відмовив?