Не зміг стриматися, здригнувся, підвів голову. Коли вони встигли? — якийсь, мабуть, спеціальний літак. І що ж їм від неї треба?!

— Пані Маркович тут від учора, — пояснив слідчий. — Прилетіла, щойно стало відомо про ваше зникнення. Ви ж знаєте, інформація була по всіх новинах…

Андрій не знав. Кивнув машинально, вже починаючи погоджуватися з усім, що йому кажуть; я читав, таке рано чи пізно стається з кожним, хто опиняється… Інка. Вона не має тут бути.

— Можливо, вам буде цікаво, — слідчий інтимно стишив голос. — За нашими даними, ваша дружина намагалася зупинитися в тому самому готелі… але в неділю зранку там не було вільних місць.

Вона сиділа за склом — жінка-пташка, гостре підборіддя на тонких сплетених пальцях, величезні безсонні очі, дуже гладенько зачесане і, здається, мокре волосся. Подалася вперед, наче збиралася злетіти. Яким вона зараз мене бачить, краще не думати.

— Андрію?!..

Селектор майже нічого не залишав від її голосу, дзвінкого, дівочого. Приглушене безбарвне рипіння.

— Зі мною все нормально, — менше бреши, добре?.. хоча порівняно з усім тим, що вона встигла собі навигадувати за цю добу — так, напевно, все більш-менш. — Інко, тут серйозне непорозуміння. Подзвони Ані… і Сергію Полтороцькому.

Останнє ім’я виникло спонтанно, ще мить до того Андрій геть про нього не думав, але ж справді: якщо хтось і здатен швидко і якісно витягти мене звідси, то це він, представник влади й людина зі світовим іменем, незламний бульдозер і справжній друг.

Іннині вуста ворухнулися, а звук долинув трішки пізніше, не потрапляючи в синхрон:

— Добре… тільки в мене відібрали мобільний, сказали, повернуть після експертизи, це тижнів за два… та я знайду їхні номери де-небудь… хто може знати?

Які ж ми довбні, подумав Андрій, знайшли що обговорювати в кімнаті для побачень, де все записують і прослуховують, ну добре Інка, вона зроду не мала справи з цими службами, мабуть, ніколи й не замислювалася, що вони існують на світі, вона взагалі мало що знає про життя, крім своїх квітів… Але ж ти міг подумати головою, перш ніж давати їй доручення. А що як її взагалі не випустять звідси?!

— Як діти?

— З Оленою Іванівною… вона до нас переїхала поки що на повний день, каже, на скільки буде потрібно.

— Відправимо її потім відпочити на острови… Діти знають?

— Що ти зник?.. Філ прочитав в інтернеті. Я йому вже телефонувала, що ти знайшовся. А дівчаткам ми не сказали.

— Добре.

В її зашкельній постаті було не більше реальності, ніж якби я просто нафантазував її через самотність; це ж Інна, Андрій усе життя не міг повірити, що вона жива і справжня, лише стиснувши в обіймах, поцілувавши у теплий кінчик носа. Про що з нею ще балакати? Запитати, чи й справді вона могла опинитися там? Запевнити, що я не робив того, в чому мене обвинувачують? І ти здатен припустити як варіант, як імовірне і вірогідне, що Інка не знає, сумнівається, не вірить?..

Знову порух ненафарбованих дівочих уст:

— Андрію…