Я розумію. Не розумію іншого: чому він звернувся саме до мене — маючи достатньо ресурсів заблокувати ідентифікатор п’ятнадцятого рівня. З такими особистими засобами соціальний еквопотік цього Морлі аж ніяк не поступається потужністю моєму — то на біса?!..

Без сумніву, підставна особа. Чия, навіщо?

«Добре, я проконтролюю потік».

І навздогінці, перш ніж він встигає відреагувати:

«Але не обіцяю, що поділюся з вами здобутою інформацією».

«Сподіваюся, таки поділитеся. Але, пане Сун, це вирішуватимете ви і тільки ви».

Комунікацію оповиває перлинний фільтр ґречності:

«На все добре. Можете відновлювати свій хронорежим».

Хлопчисько.

Лайнувшись, запускаю щадне хроносповільнення. Дуже, дуже поступово, бо хоч як крути, моєму спрацьованому організмові нині досить потрясінь. Поки хронос непомітно пульсує на кордонах особистого простору (просторові налаштування сталі, переміщатися мені нікуди та й нема чого), активую еквосхему.

І відразу бачу. Стоп.

Хворий, висохлий, ледь живий відросток-вектор. Гарячково, насилу влучаючи пальцями по сенсорах, викликаю його характеристики — і вибухаю найбруднішою лайкою, що сягає ще тих часів, коли в людей була готівка в кишенях, а інші люди в тих кишенях нишпорили. Спустошений і безсилий, неспроможний нічого вдіяти заднім числом, лютий найперше на самого себе — роззяву, телепня, фраєра, який дозволив так себе нагріти!..

Поки я висів на комунікації з цим «морлі», якого неможливо ідентифікувати, поки слухняно змінював хронорежим і обговорював проблеми плебс-кварталу, мене елементарно облупили на… зараз-зараз… на сім тисяч екво. Аж дивно, що така скромна сума.

Мене, еквокоординатора-мільярдера Ебенізера Суна!!! — обікрали на гріш, впіймавши на щонайелементарніший гачок, на який з давніх-давен (так, не добиратиму слів) ловлять усіх — на страх.

Плебс-кварталу бояться всі. Цієї хисткої, аморфної, безвісної колонії людських організмів без щонайменших ознак індивідуальності. Ми звикли, що плебс — одне ціле, де спільне все: простір, час, екворесурси, що в рамках соцпрограм постачаємо їх ми. Споживаючи їх і нічого не виробляючи натомість, плебс, безперечно, дуже обтяжливий, зате безпечний. Насправді ми годуємо його заради того, щоб він не змінювався, залишався таким же відразливим, але інертним і безпечним болотом десь на периферії наших еквосхем. Розшарування плебсу — спершу на рівні еквопотоку, а згодом простору і зрештою часу! — один із найпопулярніших, я б навіть сказав, попсових конспірологічних сценаріїв-страшилок, хоча від цього він не стає неможливим. А розшарований, індивідуалізований, отже, оскаженілий плебс… аж мороз поза плечима пішов. Щось мені геть не хочеться фантазувати на цю тему.

Дякувати Богові, це справді лише фантазії. Тому, либонь, варто змиритися з безглуздою втратою семи тисяч… і все ж, чому саме така, дрібна і некругла, сума?

Мерехтить комунікація. Той, кому я зараз навіщось здався, про це пошкодує.

Активую. Мстиво споглядаю процес синхронізації, хроносповільнення по той бік. Найприкріше і найпринизливіше в нинішній пригоді — що мене змусили прискоритися. Тобто вкрали не лише дещицю моїх екво, але й додаткові хвилини мого єдиного і вже аж ніяк не безмежного життя…

«Діду…»

Що?