— Чи знаєш ти історію тутешньої полонії?[8]

— Ні. А яке це має значення?

— Все має важливе значення, — зауважив органіст. — Ти знав Артура Першого?

— Так. А тепер — доповідай.

— Все — від початку?

— Так, наче я нічого не знаю.

— Хочеш мене перевірити?

Клосс не бачив його очей за темними окулярами.

— Ні, зовсім не хочу перевіряти тебе, — сказав він. — Вирішено, що довіряти тобі можна.

— Дякую, — Органіст нарешті запалив. — Годину тому я одержав повідомлення від Артура Другого.

— Де тайник?

— Тут, у костьолі, під статуєю святого Антонія. Хіба це погано?

— Я що нічого не знаю. Слухаю ж тільки.

— Вже минуло три місяці, — почав органіст. — Ми встановили все, що можна була встановити.

— Ви маєте зв’язки з гестапо?

— Так… П’ятнадцятого вересня вночі вони з’явитися на квартиру до Артура, шефа групи. Тобто до Артура Першого. Він проковтнув ціаністий калій зразу ж, як тільки побачив їх у дверях.

— Це — цілком певні відомості?

— Так.

— Отже, він не сказав їм нічого?

— Ні, — підтвердив органіст. — Однак шістнадцятого вранці заарештовано двох наших інформаторів з вагонобудівного заводу. Двох робітників, які колись бували на Генріхшграссс.