Втомившись чекати, хлопець вирішив глянути на парадний під"їзд. На всяк випадок він переклав револьвер з кобури в кишеню шинелі і, ховаючись за голими кущами акації, пробрався на Лютеранську. Парадний під"їзд був замкнений. Альошка вже зібрався повернутись на попереднє місце, коли від будинку на протилежному боці вулиці відокремилась темна постать з гвинтівкою і попрямувала просто до нього. Альошка стрибнув убік, не знаючи: тікати чи захищатися…

— Це ти, Альошко? — спитала постать Пантюшчиним голосом.

Альошка мало не скрикнув від радості.

— Я, я!

— Куди ти запропастився? Я вже годину тут блукаю!

— Ша! Йди за мною! — сказав Альошка.

Він привів друга до сторожової будки і зажадав докладно розповісти, як той опинився на Лютеранській.

Пантюшка йшов слідом за Марковим до Віттовської вулиці, всю дорогу не перестаючи думати про те, де він уже бачив цього підозрілого незнайомця у фронтовій шинелі.

Думав, думав і, кінець кінцем, пригадав. Спортінг-клуб, тенісні корти, фон-Гревеніц з голими ногами і її партнера — вузьколицього, стриманого в рухах іноземця, перед яким запобігала навіть така всемогутня в Пантюшчиній уяві людина, як хазяїн спортінг-клубу.

Віце-консул Бодуен — ось хто був недавній співбесідник Маркова!

Яким би несподіваним і неправдоподібним не здавалося це відкриття, Пантюшка все-таки ні на мить не сумнівався в тому, що він не помилився. До того ж після зустрічі з дочкою губернатора в штабі фронтовиків Пантюшка вирішив ні з чого на світі більш не дивуватися… Дійшовши до Віттовської вулиці, Марков зайшов у будинок номер п"ять.

— Він там живе, я знаю, — перервав його Альошка.

Потім Пантюшка повернувся в штаб. Альошки не було. Силін ще не приїздив з передової, фон-Гревеніц, як і раніше, сиділа на своєму місці: Пантюшка бачив її крізь замкову щілину. Тинятися по штабу без діла не хотілося, і Пантюшка пішов до віце-консульства шукати друга. Він не мав сумніву, що людина, за якою стежив Альошка, — Бодуен.

— Я вже думав, чи не прибив він тебе.

Альошка пояснив йому, чому вирішив лишитися тут.

— Іди до того під"їзду, — сказав він, — і добре пильнуй. Коли що, біжи до мене, щось придумаємо.

Пантюшці йти не хотілося.

— На біса, — сказав він, — час марнувати. Краще вже цю фон-Гревеніц стерегти…

— Іди, кажуть тобі! — розсердився Альошка. — Не розумієш, чи що? Марков йому якісь відомості передав! Коли проґавимо, Силін по голівці не погладить!

Пантюшка пробурчав щось собі під ніс, почекав і вислизнув з будки.