— Четвертим, хто знатиме про нашу знахідку. Це порядний чоловік, і він буде на нашому боці. Я відвезу ці камінчики до Праги, розповім йому про все, ну… а потім трохи підправимо протокол в депозитному відділі і нашу здобич перенесемо туди. Як вам відомо, за законом через певний час все це перейде у власність держави, якщо не зголоситься власник.

— Ну що ж, — пробурчав Тикач, — це було б справді чесним рішенням.

— Авжеж. Бо якщо і є якесь безпечне місце на світі, то це депозит. Середня швидкість, з якою там вирішують справи, — близько двох років. Але нам стільки й не потрібно, бо я, коли трохи звільнюсь, переведу коштовності до іншого, таємного, депозиту.

Скоро по тому до «четвірки» примчав Арне Маурін.

Коли його відповідно поінформували, він так і загорівся, але мусив чекати результатів допиту Гільди Баумрук. Допит не дав нічого несподіваного. Баумрук зізналася, що пройшла в Німеччині навчання у «п"ятій колоні», що вона довідалася про лихо, яке спіткало Віртера, від Боденшатца, що викрав її з поліцейського автомобіля. Проте вона не розповіла йому нічого з того, в чому їй свого часу звірився Віртер. А він казав їй, що догадується, де сховано «Орфей» із Кодетовим скарбом, але не може поки що до нього добратися. Коли довідається певніше, то подасть їй звістку. Кілька тижнів тому він їй написав, щоб поцікавилась роялем у винарні «Біля Дечинської брами». Коли Боденшатц її викрав, вона про це нічого не сказала. Той негідник довго мучив її, а потім перестав, сказав, що вона, вірна помічниця партії, сама розкаже, де сховано скарб, на який партія має право. Вранці він відпустив її на волю. Потім вона пішла до винарні, не підозрюючи, що за нею стежить Боденшатц.

Тут втрутився лікар і заборонив дальший допит. Дозволив лише, щоб Баумрук підписала своє зізнання.

— Ну, тепер я впіймався, — мовив Тикач.

— Навпаки, — усміхнувся Клубічко, — тепер ви викрутились. Продиктуємо цей допит Мауріну, і тоді його стаття матиме потрібний профіль. Побачите. Хай навіть бомба вибухне, а Петровіцький не зважиться на вас і глянути косо. Між іншим, ви мені обіцяли, що влаштуєте зустріч із тим чесним німцем Пальмером. Тепер для цього якраз слушний час.

— Це можна. З рапорту я дізнався, що його вчора вранці знову побили, коли він ішов на роботу. Бачите, він майстер, а вони приходять на завод о четвертій ранку, щоб усе підготувати. Коли б я керувався наказами Петровіцького, то не звернув би уваги на цю справу, бо вона має політичне забарвлення. Та я вирішив і на цей раз не послухати начальства. То як, хочете глянути на бідолаху Пальмера?

Пальмерові пробили голову і вибили кілька зубів, проте він не втратив бадьорості і охоче почав розповідати. Про напад на себе він знав небагато, бо це відбулося в пітьмі, а крім того, — а їх було щонайменше п"ятеро, — накинули йому на голову мішок. Коли Тикач показав йому фото Боденшатца, Пальмер одразу впізнав того нацистського інструктора, що п"ять років тому верховодив атаками на збори демократичного табору.

— Де ви роздобули цю фотографію? — запитав Клубічко, коли вони вийшли з лікарні.

Тикач відповів не зразу:

— Я знайшов її в нічному столику однієї жінки… яка його кохала… і зберегла своє кохання на протязі років… Він обплутав її так, що розповідала йому все, що він хотів… А знала багато, бо я їй цілком довіряв… — Він знову помовчав. — Сказала йому й те, що я пішов до винарні «Біля Дечинської брами», — може, хотіла, щоб мене там застрелили… А коли застрелив його я, втекла від мене із своїм плюшевим ведмедиком і не лишила мені навіть словечка на прощання.

Клубічко був так вражений цим признанням, що не здобувся й на слово. По паузі Тикач додав:

— Відтоді я не раз згадував ваші слова, що часом жінка може стати стервом за допомогою свого чоловіка…

— Але… — почав розпачливо Клубічко.

— Я знаю, — перебив Тикач. — Я не хотів нічого поганого. Просто не треба було змушувати її одружуватись зі мною. А втім, годі про це.

Коли Мауріну передали всі матеріали, заповзятливий журналіст перш за все окупував телефон відділу безпеки і передав до редакції довжелезний реферат, який ще того вечора вийшов у Празі спеціальним випуском під сенсаційним заголовком:

СВАВОЛЯ НАЦИСТСЬКИХ ПОКИДЬКІВ

У КАРЛОВИХ ВАРАХ