— Так точно, сер, дай Боже.

Чоловік у розхристаному пальті торкається банкнотою долоні Віллі й дивується, коли рука в рукавиці відсмикується, неначе шкіра оголена і до неї доторкнулися чимось гарячим.

— Покладіть її в мій саквояж або в бейсбольну рукавицю, сер, якщо вам не важко, — каже Сліпий Віллі.

Чоловік у пальті хвильку дивиться на нього, звівши брови, трішки суплячись, тоді ніби розуміє. Схиляється, кладе банкноту в древню, замащену кишеню рукавиці, збоку на якій синім чорнилом виведено «ҐАРФІЛД», тоді запихає руку до передньої кишені й виймає жменьку монеток. Розсипає їх по лиці старого доброго Бена Франкліна, щоб притиснути банкноту. Потім випростується. Очі в нього вологі й налиті кров’ю.

— Може, вам допоможе, якщо я дам вам візитівку? — питає він Сліпого Віллі. — Я міг би зв’язати вас з деякими ветеранськими організаціями.

— Я вдячний вам і впевнений, що можете, сер, та за всієї поваги мушу відмовитися.

— У багатьох перепробували?

— У деяких пробував, сер.

— Де проходили реабілітацію?

— У Сан-Франциско, сер. — Він вагається, тоді додає: — У Палаці піхв, сер.

Чоловік у пальті від душі сміється, а коли обличчя його наморщується, сльози, що стояли в очах, біжать по обвітрених щоках.

— Палац піхв! — вигукує він. — Років з десять цього не чув! Боже! Судно під кожним ліжком і гола медсестричка під кожною ковдрою, правильно? Гола, за винятком бус любові, які вони не скидали.

— Так, сер, ви добре розкрили суть.

— Там її ніхто й не прикривав. Щасливого Різдва, солдате.

Чоловік у пальті віддає шану одним пальцем.

— І вам щасливого Різдва, сер.

Чоловік у пальті підхоплює свої кульки й іде. Він не озирається. Якби й озирнувся, то Сліпий Віллі б цього не побачив — тепер його очі розрізняють тільки обриси і тіні.

— Це було гарно, — бурмоче Вілок. Відчувати, як у вушну раковину пихкає свіжо видихнуте Вілоком повітря, викликає в Сліпого Віллі огиду, навіть нудоту, але він не дасть цьому типові задоволення і не відсунеться ні на дюйм. — Старий мудак дійсно заплакав. Як ти, звичайно, бачив. Що-що, а язик маєш підвішений, Віллі, цього в тебе не відбереш.

Віллі мовчить.

— То кажеш, ветеранський шпиталь Палац піхв? — запитує Вілок. — Містечко, по-моєму, якраз для мене. Де ти це вичитав? У «Солдатах-найманцях»?