Високий чоловік похитав головою. Дуже повільно.
— Я не знаю.
Ґракон заговорив знову.
— Він каже, що буде молитися за вас.
За тиждень він прокинувся в поту від кошмару і покликав хлопчика на ім’я.
— Я повертаюся назад, — сказав він.
Хлопчик зблід під своєю засмагою.
— Ти зможеш поїхати зі мною? — запитав чоловік.
— Ти любиш мене?
— Так. Господи, так.
Хлопчик почав ридати, і високий чоловік його обійняв.
Сон до нього так і не йшов. Лиця чаїлися серед тіней, вихрячись перед ним, мов лиця, притьмарені снігом, а коли вітер навислою гілкою вдарив об дах, він здригнувся.
Єрусалимове Лігво.
Він заплющив очі і затулив їх долонями, і все почало повертатись. Він майже бачив те скляне прес-пап’є, отого типу, що в ньому здіймається крихітна хуртовина, коли його струснеш.
Салимове Лігво…
Частина перша. Дім Марстена
Жоден живий організм не може довго існувати нормально в умовах абсолютної реальності; навіть жайворонки і зелені коники, як дехто вважає, бачать сни. Дім-на-Пагорбі, не нормальний, стояв самотньо на тлі своїх пагорбів, хоронячи в собі темряву: він там простояв вісімдесят років і міг простояти ще вісімдесят. Всередині стіни висилися струнко, цеглини трималися чіпко, підлоги залишалися міцними, а двері розсудливо були зачинені; тиша безперемінно залягала серед дерева й каменю Дому-на-Пагорбі, і хоч би що там тинялося, воно тинялося на самоті.
Розділ перший. Бен (І)
На той час, коли, їдучи на північ платною автомагістраллю, Бен Міерз проминув Портленд, у животі в нього почав відчуватися аж ніяк не неприємний дрож хвилювання. Було 5 вересня 1975 року, і літо насолоджувалося своїм великим фінальним фліртом. Дерева буяли зеленню, ніжно-блакитне небо було високим, а відразу за межею міста Фелмат на паралельній до магістралі дорозі він побачив двох хлопчаків, які йшли з покладеними на манір карабінів вудками на плечах.