Та кинула на роботодавця погляд бачите-а-що-я-казала, і той поквапився додати:

— Звичайно, пані Маріє. Буду тільки радий.

Синок аж тіпнувся з люті, однак стримався.

Доця поставила питання руба:

— А для чого мухам і жабам опудало?

Пані Марія, кремпуючись, присіла скраєчку крайнього стільця.

— Як для чого? Ворони мають опудало, а мухи і жаби — ні. Де, питається, справедливість?

Після такої категоричної Андрієвої заяви прелюдія скінчилася і розпочався власне обід. Він проходив у гарній дружній обстановці. Себто, всі гарно і дружно мовчали.

Фанат затято насаджував скибки картоплі фрі на виделку, вкидав їх до рота і запивав «Спрайтом». Курча нудно порпалось у тарілці в пошуках чогось справді їстівного. Пані Марія, не навчена бути панею, взяла собі крихітного бутербродика — канапка називається — і споглядала на нього з таким острахом, наче той був половиною батона з маслом.

Андрій пару хвилин губився між фаршированим яйцем і сирною бабкою, вирішив, що одне другому не зашкодить, взяв виделку, прицілився і… враз нагадав собі щось дуже важливе. Зітхнувши, відклав виделку.

— Пані Маріє, а де тут у вас можна… руки помити? — сформулював запитання цілком пристойно, хоча й досить прозоро, бо є запитання, які не можна занадто довго формулювати.

— Одразу над сходами, я вас проведу, — зірвалася жінка зі стільця, мов з розпеченого дека.

Важко бути панею в чужому домі. Так само, як і непроханим гостем.

— Аякже, проведіть, — і собі відклав виделку господар і враз так гостро глипнув на сина, що той вмоменті втопив свіжонародженого прикола в склянці «Спрайту».

Гарна і дружна сім"я зібралася якось за обідом. У сніжно-білій кухні. За сніжно-білою скатертиною.

Гарна і дружна.

Тільки чомусь кортіло зірвати затиснуту в руці чеку і випустити гранату на волю. А тоді подивитися, що станеться.

Але, зрештою, чому його має обходити чужа родина?..

До туалету без попередньої підготовки заходити було вкрай необачно. Він зрозумів це, коли ноги провалились у щось гранатово-пухнасте, над головою моторошно загуло, а очі засліпило дзеркальним блиском. Блищало все: від великих прямокутних кахлів, наполовину гранатових, наполовину сірих, до останньої крихітної пімпочки. Освітлення вмикалося синхронно з витяжкою, щойно ви відчиняєте двері. А в кутку тулився манюсінький, але теж сяючий умивальничок. Щодо різних прибамбасиків, то Андрій розбирався в них, як вовк у звіздах. Тому він добрий шмат часу лазив по всіх закамарках, перш ніж намацав дрібнюсінький краник, за допомогою якого до бачка полилася вода. І ще стільки ж крутив іншого краника — того, що над умивальничком, — перш ніж второпав принцип його дії.

Словом — не туалет, а мрія бомжа. Отак би впасти на килимок і перезимувати все літо.