Джейкоб Кент начебто завагався, але не мовив ні слова.

— Який у тебе хронометр? А на якій ви тут довготі? Звідки ти знаєш вірний час? — допитувався Кардіджі, марно сподіваючись вирвати у свого ката хоча б кілька хвилин. — Як ти ставиш годинника — за часом Казарми чи Компанії[19]? Бо ж якщо ти зробиш це, поки не проб"є на дванадцяту, я не заспокоюся на тім світі. Бачиш, я тебе чесно попереджаю! Я повернусь. А коли в тебе нема годинника, звідки ти знатимеш, як буде дванадцята? Ось що мені скажи! Звідки ти знатимеш, котра година?

— Я відправлю тебе на той світ вчасно, не сумнівайся, — відповів Кент. — Тут є сонячний годинник.

— То не годиться. Стрілка може відхилятися на тридцять два градуси.

— Усе перевірено.

— А як ти звіряв? За компасом?

— Ні. За Полярною зіркою.

— Точно?

— Точно.

Кардіджі застогнав і крадькома зиркнув на стежку. Нарти долали підйом десь за милю від хижки, не далі, і собаки розмашисто бігли чвалом.

— А тінь іще далеко від риски?

Кент підійшов до примітивного сонячного годинника.

— За три дюйми, — оголосив він після уважного розгляду.

— Слухай, ти крикни: «Вісім склянок», перш ніж стріляти, добре?

Кент погодився, і обоє знову поринули в мовчання. Ремені на зап"ястях Кардіджі поволі розтягались, і він почав зсувати їх донизу.

— Що там на годиннику?

— Лишився один дюйм.

Матрос ледь ворухнувсь, аби переконатися, що зможе скотитися вниз у потрібну мить, і зняв з рук перше кільце ременів.

— А зараз?

— Півдюйма.