19 червня 1948 р.

Сьогодні змін ніяких немає, і море шаленіє та кидає нашим кораблем на всі боки. Пасажири дуже знеможені, пожовклі на обличчях та в дуже мінорному настрої.

Для мене сьогодні радісна новина, тому що моя Марійка вирішила таки встати з ложа та перемогти морську хворобу, що вона і вчинила. Почала дещо їсти. За нею встали й інші жінки та мужчини. Всі почали здавати собі справу, що морську хворобу можна лише перемогти сильною волею. Піддатись цій хворобі — це означує дозволити собі захворіти.

20 червня 1948 р.

Нарешті сьогодні вже помітно зменшення шторму, і морські хвилі є багато менші. В усіх появився кращий настрій. Дякували Богові за щасливо пережиту бурю.

21 червня 1948 р.

Яка сьогодні велика зміна в погоді! Вчора шаленіли буруни, а сьогодні вранці море майже спокійне і кораблем вже взагалі не кидає. Погода чудова. Не зимна і не гаряча, і пасажири зітхнули з полегшенням після кількаденних страждань бурунних днів. Уже знову, вчора ще хворі, пані вилежуються безжурно на сонечку. Велика кількість пасажирів дрімають після недоспаних ночей.

22 червня 1948 р.

Довідуємося, що післязавтра ми вже будемо пропливати біля берегів Західної Австралії, що ми так з нетерпінням очікували. Така довга і монотонна подорож морем уже всім нам надокучила. Сьогодні наші пані дізналися, що завтра якесь норвезьке свято і ціла залога корабля буде особливо святкувати цей день. Дізналися наші пані, що балтійці вже приготували для капітана-норвежця подарунок. Ми, українці, також подбаємо про подарунок і від нас, незалежно на те, що нас лише мала горстка.

23 червня 1948 р.

Сьогодні море направду спокійне і відчуваєш зимнішу температуру. Пасажири готуються зустрінути береги Австралії — нашої нової країни. Цікаво, як нас зустріне Австралія? Віримо, що все буде гаразд.

24 червня 1948 р.

Сьогоднішній день зустріиув нас спокійним морем та зимнішим повітрям. А це тому, що в цій частині нашої планети — зима. Дехто з пасажирів, включно з Остапом Кобицею, вже повдягали светри та плащі, щоби не застудитися. Натомість пан Волошко демонструє своє молодече завзяття, спацеруючи лише в сорочці. Сьогодні ми вперше запримітили великих птахів, які пролітали за кораблем та якими були альбатроси. Це ознака того, що ми наближаємося до Австралійського континенту. Крила цих великих морських чайок сягають двох метрів розміру.

Нарешті сьогодні, о годині 5-й пополудні, ми зобачили далекі береги Австралії — нашої гостинної “мачухи”, яка вирішила нам дати притулок.

26 червня 1948 р.

Сьогодні море спокійне, одначе з півдня повіває прохолодний вітрець. Протилежно до Північної півкулі, тут з півдня віє прохолодний вітрець, а з півночі (пустелі) віє теплий чи гарячий.

28 червня 1948 р.

Зранку сьогодні йде “чищення” кабін і приготування для висадки у порт, з якого сядемо у потяг. О годині 11-й З0 хвилин вечора наш “Свальбард” причалив у Мельбурнську бухту-порт.

29 червня 1948 р.

Сьогодні вранці наш корабель підтягнули до пасажирської пристані, на якій вже очікували кореспонденти, репортери та балтійські емігранти, які прибули сюди раніше. Вони розповідали нам про гостинність та добробут цієї країни. Прибула також і одна українка, щоби зустрінути своїх земляків. Після інтерв’ю австралійських кореспондентів з пасахсирами на сторінках австралійської преси було повідомлено, що “кораблем “Свальбард” прибуло 900 лише балтійців”, одначе про українців та інших — ні згадки.