Військовий наблизився, вже було видно, що льотчик. Ну, що в нього на погонах, це побачимо зблизька, а тим часом…

— Повжик! — скомандував старшина.

— На послух, пане старшина!

— Піди перевір його документи!

— Так це ж воєнний…

— Кому сказано!

Повжик, забувши крикнути «На послух!», вивалився з «газика» і неохоче побокував назустріч льотчикові.

Так вони й ішли. Майор Чуйко, якому хотілося якомога раніше добутися до райвійськкомату і зголоситися приймати присягу, ішов спокійно, не змінюючи ритму, не збавляючи темпу. Повжик сунув повільно, відверто потерпаючи від самої думки, що доведеться заїдатися з цим красивим майором (він уже побачив Чуйкові погони).

— Прошу документи, — несміливо сказав Повжик, простягаючи назустріч Чуйкові розкриту долоню.

— Котись ти з своїми документами! — добродушно порадив йому Чуйко, обминаючи Повжика і прямуючи вбік од «газика».

Старшина Гречаний пильно стежив за всім, що відбувалося на засніженому путівці. Коли майор поминув Повжика, старшина й собі вивалився з «газика», скомандував: «Постовий Повжик, до мене!» і, тримаючи руку на кобурі пістолета, пішов напереріз порушникові, бо той, хто не виконує розпоряджень міліції, є порушник і до нього можуть бути застосовані…

— Стій! — скомандував старшина Чуйкові. — Документи!

— І тобі документів захотілося? — весело здивувався Чуйко. — Ну, то котись і ти!

— Ах, так ти, значить, «котись»? Ти мене покотити хотів? Постовий Повжик, ви все чули? До мене!

Сам він загородив дорогу Чуйкові, на цілу голову вищий за майора, хліборобська сила в плечах, руках і ногах на добрячу голландську ферму, але ж не для ферм вирощував і виплекував свою силу старшина Гречаний, а для порядку і спокою в рідній державі, і коли десь, може, щось і «пройдьоть», то там, де старшина Гречаний, «не пройдьоть» ніщо, він облишив кобуру і, мов боксер-важковаговик, послав величезний свій кулацюру чи то в груди, а чи й просто в обличчя зухвалому майорові.

Постовий Повжик усе це бачив, знав, що рукоприкладство суворо заборонене, здогадувався, що можуть бути небажані наслідки, але що він міг вдіяти?

Коли б хоч удвох з Миколаєнком, але водій спав і нічого не бачив.

Він не побачив і того, що сталося далі, і згодом дуже шкодував.

А сталося щось несусвітне. Старшина Гречаний ніби хотів ударити майора-льотчика і ніби й ударив його, але вийшло чомусь так, що не льотчик відлетів назад, а старшина, і не відлетів, а тяжко відсунувся метрів на двадцять, проорюючи в глибокому снігу своїми чоботярами сліди, наче від тракторних саней.

— Товаришу старшина! — мало не плачучи, закричав Повжик. — У вас же весь кулак синій!