Анна каже собі, що діти сильні. Що Кора впорається.
Вони стоять поряд із ліжечком, дивлячись на своє немовля, що посміхається й агукає до них. Яке полегшення — бачити її посмішку: в перші години повернення вона лише постійно плакала й смоктала. Але тепер Кора знову посміхається. Вона лежить на спинці у своєму ліжечку, де над нею схиляються намальовані баранці та батьки, грайливо дриґає ніжками.
— Я не вірила, що цей момент колись настане, — шепоче Анна.
— Я теж, — каже Марко й дзеленчить Корі брязкальцем. Вона вищить, хапає його й міцно тримає.
Якийсь час вони мовчать, спостерігаючи за тим, як засинає їхня доня.
— Як думаєш, ти зможеш пробачити мені? — нарешті питає Марко.
Анна думає: «Ну як я можу пробачити тобі таку тупість, слабкість та егоїстичність?» Але вголос вона каже:
— Не знаю, Марко. Поживемо — побачимо.
Він киває, відповідь дошкулила йому. За мить він каже:
— Іншої жінки ніколи не було, Анно. Клянуся.
— Я знаю.
Розділ 37
Анна кладе Кору назад до ліжечка, сподіваючись, що це вже останнє годування цієї ночі й дитина спатиме до ранку. Вже пізно — дуже пізно — але Синтія за стіною ніяк не вгамується. То був день «дивовижних» відкриттів. Після того, як батька забрали з будинку в наручниках, мати відкликала Анну поговорити, поки Марко у вітальні тримав на руках сплячу Кору.
— Думаю, тобі варто знати, — сказала вона, — з ким зустрічався твій батько.
— А яке це має значення? — запитала Анна. Яка різниця, з ким зраджував її батько? Вона молодша й привабливіша. Безумовно. Анні було байдуже, хто вона. Важливо було те, що це її батько, власне, — вона пам’ятає — вітчим, украв її дитину, щоб здобути мамині мільйони. Тепер він сяде у в’язницю за викрадення та убивство. Вона досі не може повірити, що все це дійсно сталося.
— Він зустрічався із твоєю сусідкою, — сказала мати. — Синтією Стілвел.
Анна поглянула на матір, не вірячи почутому, досі не втративши здатність дивуватися попри все, що сталося.
— Він познайомився з нею у тебе вдома, на новорічній вечірці, — продовжила Еліс. — Пам’ятаю, як вона з ним фліртувала. Тоді я дивилася на це крізь пальці. Але приватний детектив усе з’ясував. У мене є фотографії. — На обличчі її матері проступила огида. — Копії чеків з готелів.
Анна запитала:
— Чому ти мені не сказала?