— Товаришу командир, дайте лікаря. Терміново. Вмирає наш…
Пошукайло взяв його під лікоть, відвів набік.
— Хто ти? Хто тобі повідомив пароль?
Хлопець, не відповідаючи, поспішно розшнурував черевик, відпоров ножиком підкладку й вручив Пошукайлові складений у восьмеро аркуш.
— Товаришу командир, лікаря покличте…
— За лікарем уже послали, — розгортаючи аркуш, сказав Пошукайло. — Зараз прийде.
«Друже! Перебуваю у своїх. Шеф доручив завдання готувати нашу армію для озброєної боротьби в тилу радянських військ. Усе йде за планом: одержуємо зброю, боєприпаси, інструктори наших союзників допомагають готувати командирів у військових школах. Одержуємо рекомендації. СБ знищує всіх, хто на підозрінні в симпатіях до більшовиків. Особлива увага — розпалюванню ворожнечі між українцями й поляками. Виявляється, що його хочуть і ті, хто гостює на островах. Ти запитуєш про Тараса. Це мій давній вірний друг, можеш вірити кожному його слову. Привіт Гелені. До швидкої зустрічі. Твоя Оксана».
— Тарас? — запитав Пошукайло, уважно прочитавши записку.
— Так точно! — хлопець з тривогою поглядав у бік тих, що залишилися біля дуба. Там уже появилася людина в білому халаті й два санітари з ношами.
— Не турбуйтеся, Веніамін Львович добрий лікар. Він усе зробить. Коли Оксана передала тобі цю записку?
— Зараз пригадаю, в мене все в голові переплуталося… — Тарас примружив очі. — Перша ніч — ес-бе, друга — хутір Вишневий, ще одна ніч — «експрес». Три дні тому.
— Де вона залишилась?
— Братинський ліс. На карті можу показати точно.
Пошукайло дістав з польової сумки карту.
— Це хто з тобою прийшов?
— Дружина радянського льотчика, Рум’янцева Наталія Миколаївна. Не встигла евакуюватися, залишилася тут. Степан і Юрко Карабаші. Тут я повинен зразу попередити, товаришу командир. Ви знали такого націоналіста Ясного?
— Припустімо…
— Його німці повісили нещодавно.
— Все могло статися. Чому ти запитуєш про Ясного?
Тарас зам’явся, обачно озираючись на всі боки.