— «Чотирирядковий вірш або строфа з перехресною римою», — процитував я. — Це називається катреном.

Ейч закотив очі.

— Ти нестерпний.

— Що? Це правильний термін для цього, придурку!

— Це просто загадка, чувак. І ні. Мені ще не пощастило її розгадати.

— Мені теж, — сказав я. — То нам, мабуть, не варто стояти тут і балакати. Час братися до роботи.

— Згоден, — сказав він. — Але…

Саме тоді зі столу в іншому кінці кімнати впала на підлогу стопка коміксів, так ніби хтось їх скинув. Ми з Ейчем підстрибнули і обмінялися здивованими поглядами.

— Що це в біса було?

— Не знаю, — Ейч підійшов і оглянув розкидані комікси. — Може, програмний глюк чи щось таке?

— Я ніколи не бачив у чат-кімнаті такого глюку, — сказав я, оглядаючи порожню кімнату. — Тут може бути хтось ще? Невидимий аватар, який нас підслуховує?

Ейч закотив очі.

— Ні в якому разі, Зі,— сказав він. — Це вже параноя. Це зашифрована приватна чат-кімната. Ніхто не може увійти без мого дозволу. Ти це знаєш.

— Точно, — відповів я, все ще переляканий.

— Розслабся. Це був глюк. — Він поклав руку мені на плече. — Слухай. Дай мені знати, якщо передумаєш про позику. Або місце, щоб зупинитися. Добре?

— Зі мною все буде гаразд, — сказав я. — Але дякую, аміґо.

Ми знову стукнулись кулаками, як це робили Диво-близнюки, щоб активувати свою силу.

— Почуємося. Успіхів, Зі.

— І тобі того ж, Ейч.

Через кілька годин решта слотів на Табло стали швидко заповнюватись один за одним. Не іменами аватарів, а номерами співробітників «IOI». Кожен мав рахунок у 5000 очок (схоже, тепер це була незмінна кількість за отримання Мідного ключа); через кілька годин після того, коли «шістки» проходили Перші ворота, рахунок стрибав ще на 100 000 очок. До кінця дня Табло виглядало наступним чином: