— Що я зробив? — сказав він, захищаючись. — Дайто був повним засранцем! Крім того, ми не просили його об’єднатися. Усім відомо, що я соло. І ти також. І Арт3міда теж виглядає як самотній вовк.

— Винна, — сказала вона, посміхаючись. — Але незважаючи на це, існує аргумент за формування альянсу проти «шісток».

— Можливо, — сказав Ейч. — Але подумай про це. Якщо ти знайдеш Нефритовий ключ раніше за нас, ти будеш такою щедрою і скажеш нам, де він?

Арт3міда посміхнулася.

— Звичайно, що ні.

— Як і я, — сказав Ейч. — Таким чином, обговорювати альянс немає сенсу.

Арт3міда знизала плечима.

— Ну, тоді виглядає ніби зустріч закінчена. Думаю, мені слід йти. — Вона підморгнула мені. — Годинник цокає. Правда, хлопці?

— Тік-так, — відповів я.

— Удачі вам, хлопці, — вона помахала нам обом. — Побачимося.

— Побачимось, — відповіли ми одночасно.

Я дивився, як її аватар повільно зникає, а тоді повернувся і побачив Ейча, який мені посміхався.

— Чого либишся? — запитав я.

— Вона тобі подобається, чи не так?

— Що? Арт3міда? Ні…

— Не заперечуй, Зі. Ти витріщався на неї весь час, поки вона була тут. — Він жартома приклав руки до грудей і затріпотів віями, наче зірка німих фільмів. — Я записав весь сеанс чату. Хочеш, щоб я його ввімкнув і показав, як по-дурному ти виглядав?

— Не будь мудаком.

— Це зрозуміло, чуваче, — сказав Ейч. — Ця дівчина дуже мила.

— То як справи з новою загадкою? — сказав я, навмисно змінюючи тему. — Тим катреном про Нефритовий ключ?

— Катреном?