У ті часи Віргінією правили великі пани та багатії, яким належала майже вся земля та інші багатства. На чолі їх став присланий з Англії губернатор колонії, лорд Берклей, тиран і мучитель народу. Бачачи, що навколо Бекона згуртовуються дедалі більші маси незадоволених, лорд Берклей ударив своїм військом в тил прикордонних загонів саме в той час, коли вони все ще розправлялися з індійцями.

Але сила руху добровольців була непоборна. Загони Бекона повернулись тепер проти військ губернатора і проти власників маєтків. Спалахнула кривава громадянська війна, під час якої непереможні загони добровольців били ворога в кожній сутичці, аж доки не притиснули його до самого узбережжя.

І ось саме тоді Бекон загинув. Це був смертельний удар для руху повстанців. Берклей скористався з безладдя та переполоху в рядах добровольців і почав їх громити. Сила поселенців була зламана, вони зазнали поразки. Переможці скаженіли, караючи повстанців вогнем, мечем і шибеницею. У лютій злобі вони безжалісним чоботом розтоптали зародок незалежної Віргінії. Це був 1677 рік.

Мого батька, засудженого вже до страти через повішення, врятувала та обставина, що дід його прибув у країну як іноземець. Тому батька визнали теж за іноземця і тільки вислали з Америки. Він поїхав у Польщу, не знаючи в той час жодного польського слова.

Через кілька років він одружився в Кракові з освіченою дівчиною з ремісничої сім"ї. Хоч він і був щасливий у Польщі, а проте сумував за життям у віргінських лісах. Як тільки в Америці повіяли лагідніші політичні вітри й було оголошено загальну амністію, він повернувся з сім"єю до Аллеганських гір. Тут в останньому році XVII століття я й з"явився на світ. Незважаючи на те, що мати моя була полькою, я небагато запам"ятав польських слів, зате навчився від неї читати і писати по-англійськи.

І ось, на двадцять шостому році свого життя, мені довелось із зброєю в руках захищати батьківську долину і, не маючи змоги опиратися насильству, рятуватись, тікаючи в море.

— Хай тобі грець, який завзятий рід, — чмокнув задоволено Вільям. — Тільки бунти й бунти! Прадід бунтар, батько бунтар і син бунтар. Ти мов народився для нашого каперського корабля.

— Щоб займатися корсарством і розбійництвом?

— Ні. Щоб здобути славу і наповнити при цьому кишені.

— Дякую за таку славу…

Моє життя в глибоких лісах було сповнене різноманітних пригод. Але коли б мене хто запитав, які враження того часу найглибше схвилювали мою душу, я відповів би, що це були не мисливські враження — хоч першого в своєму житті ведмедя я вбив, коли мені було дванадцять років, — і не криваві події останнього повстання, ні, то були враження іншого, зовсім несподіваного характеру: книжка, прочитання однієї книжки. Два роки тому вона потрапила мені до рук, і коли я почав читати цю книжку, мені аж подих захопило, я був немов приголомшений. Доки читав, не міг одірватись від неї.

Вже сама назва цієї книжки говорила про те, яким захоплюючим має бути її зміст: