Ричер нічого на це не сказав. Вествуд запитав:

– Хочете переглянути «Смерть від тисячі порізів»?

– Ні.

– Цікаво, як би вони назвали фільм про мене?

– Мабуть, «Атака хакера». Заколотий до смерті ручками.

– Скільки вже триває ця афера? Коли люди нарешті розуміють, що з ними відбувається? Лише після того, як заходять до цієї кімнати?

Ченґ сказала:

– Я думаю, що після того, як водій кадилака відчиняє двері й вони чують сморід від свиней. Думаю, саме тоді й з’являється зброя.

– Нам слід запитати, – сказав Ричер. – Ми ж знаємо, де знаходяться обдурені.

Вони пройшли через коридор до спальні. До колишньої комірчини для білизни. До дивану, який був затиснутий боком між аварійним люком та протилежною стіною. Ричер сказав:

– Вантажівку було б легше зрушити з місця.

Ченґ запитала:

– З тобою все гаразд?

Він кивнув:

– За цих умов, так.

Вони вийшли надвір і попрямували до того місця, де, на їхню думку, пролягав тунель, – до маленької будівлі із подвійними дверима. Ченґ залізла у фургон та прокотила його трохи далі. Вона вийшла з машини та залишила її стояти поки що без діла. Тоді вона подивилася на люк і запитала:

– Як ти хочеш це зробити?

Ричер відповів:

– Сумніваюсь, що вони просто зараз сидять там, скоцюрбившись і чекаючи на нас. Проте треба готуватися до найгіршого. Вествуд підіймає ляду і відступає назад, а ми цілимося просто в отвір. Гаразд?

Вона кивнула. Вествуд також. Ричер зайняв свою позицію, трохи праворуч від центру, тримаючи напоготові свій «H&K». Новий магазин, повний автомат. Ченґ була зараз його дзеркальним відображенням з лівого боку.