— Нє-нє, — заперечує Джером. — Я його нестиму. У вас серце.

— З серцем у мене все гаразд, — каже Ходжес і, судячи з результатів останнього обстеження, так воно й є, хоча він досі не зовсім може в це повірити. Він гадає, що кожний, хто пережив якусь коронарну операцію, відчуває те саме.

— І вигляд у вас добрий, — каже Джером.

— Так, — погоджується Холлі. — Слава Богу, ви купили собі новий костюм. Останній раз, коли я вас бачила, ви виглядали, мов якесь опудало. Скільки ваги ви втратили?

— Тридцять п’ять фунтів[361], — каже Ходжес, і думка, що стріляє слідом — «Хотілося б, аби Джейні могла мене зараз побачити» — пронизує гострим болем його регульоване електронікою серце.

— Пора зав’язувати з «Назирачами ваги», — каже Джером. — Холз привезла шампанське. Я хочу знати, чи є в нас якийсь привід, щоб його пити? Як там воно пройшло вранці?

— Прокуратура не збирається порушувати жодної справи. Усі звинувачення знято. Біллі Ходжесу вільно йти, куди йому завгодно.

Холлі кидається йому в руки й обнімає. Ходжес обнімає її навзаєм і цілує в щоки. З її коротким волоссям, з повністю відкритим обличчям — вперше з часів її дитинства, хоча сама вона цього не знає — він бачить, як вона схожа на Джейні. Від цього й боляче, і хороше одночасно.

Джером зворушений, і тому його тягне сховатися в образі Тайрона Екстазного Кайфа.

— Маса Ходжес, ви вільний урешт! Вільний урешт! Великий Біг Всемо’утній, вільний урешт!

— Припиніть цю говірку, Джероме, — каже Холлі. — Це таке дитиняче.

Вона дістає з пікнікового кошика пляшку шампанського разом з тріо пластикових стаканчиків.

— Районна прокурорка ескортувала мене в кабінет судді Деніела Сілвера, того, який за моїх копівських часів чимало разів вислуховував мої свідчення. Той завдав мені десятихвилинну прочуханку, наголошуючи, що моя нерозсудлива поведінка поставила під ризик чотири тисячі життів.

Джером обурюється:

— Це неподобство! Ви спричинилися до того, що ті люди залишились живими.

— Ні, — заперечує Ходжес спокійно. — Це ви з Холлі до того спричинилися.

— Перш за все, якби Хартсфілд не вийшов на вас, копи так ніколи б і не дізналися, хто він і звідки. А ті люди були б зараз мертвими.

Це може бути, і водночас не може бути істинним, але подумки Ходжес цілком погоджується з тим, як усе обернулося в «Мінго». З чим він не погоджується — і ніколи не зможе — це з Джейні. Сілвер звинуватив його в тому, що він зіграв «вирішальну роль» у її загибелі, і Ходжес вважає, що, можливо, так воно й є. Але він не сумнівається, що Хартсфілд продовжив би убивати далі й більше, якщо не на тому концерті чи в День Кар’єр у «Посольських апартаментах», то ще деінде. Він відчув смак до цього. А отже тут жорстке рівняння: життя Джейні в обмін на життя усіх тих гіпотетичних інших. І якби в такій альтернативній (проте дуже можливій) реальності це був той концерт, двома з жертв стали б мати й сестричка Джерома.

— А що ви йому на це сказали? — питає Холлі. — Що ви сказали йому на це?

— Нічого. Коли тебе привели до дровітні, найкраще, що ти можеш зробити — це перечекати батожіння із зімкнутими вустами.