— Я казав вам, що вона не вірить у психотерапію, але насправді все зовсім інакше. Вона не хоче бачити жодного лікаря. Вона не відвідувала гінеколога вже п’ятнадцять років. Усе, що мені вдається зробити, це відвести її до стоматолога, коли в неї болить зуб.

Зненацька, коли я попросив його навести інші приклади впертості Філіс, відкрилися деякі несподівані факти:

— Ну, тоді я мушу сказати вам правду. Немає сенсу витрачати гроші, сидіти тут і брехати вам. Філіс має власні проблеми. Вона боїться вийти з будинку. Це якось називається. Я забув слово.

— Агорафобія?

— Так, воно. Вона страждає на це вже багато років. Вона рідко виходить з будинку. Хіба що на те є серйозні причини. — Марвін стишив голос і почав змовницьки шепотіти: — Вона може вийти, коли з’являється інший страх.

— Який інший страх?

— Страх, що хтось до нас прийде!

Він пояснив, що вони не запрошують до себе гостей ось уже кілька років — насправді цілі десятиліття. Якщо це необхідно — наприклад, хтось із родичів приїздить у гості абощо, — Філіс веде їх до ресторану: «Недорогого ресторану, бо Філіс ненавидить тринькати гроші». Гроші були другою причиною, додав Марвін, з якої вона відмовилась від психотерапії.

Більше того, Філіс не дозволяла Марвіну запрошувати когось до себе. Кілька тижнів тому, наприклад, знайомі з іншого міста подзвонили й запитали, чи можуть вони подивитися його колекцію нагрудних значків. Він не наважився сказати про це Філіс: знав, що вона влаштує страшний скандал. Якби він спробував щось утнути, не запитавши її, то цілий місяць був би змушений жити без сексу. Отож, він зробив так, як уже робив не раз: увесь день пакував свою колекцію, щоб на ранок віднести її в офіс і показати там своїм знайомим.

Ці нові дані ще більше переконали мене в тому, що Марвіну й Філіс потрібна сімейна консультація. Але зараз постала нова проблема. Перші сни Марвіна були сповнені примітивних образів, і ще тиждень тому я боявся, що наші індивідуальні зустрічі звільнять його підсвідомі страхи, тому сімейна терапія буде безпечнішою. Зараз, проте, маючи докази серйозної патології їхніх стосунків, я переймався питанням, чи не вивільнить сімейна терапія їхніх прихованих демонів.

Я повторив Марвінові, що, враховуючи всі обставини, я все ще вважаю найбільш прийнятним методом для них орієнтовану на поведінковий підхід сімейну терапію. Але сімейна терапія вимагає присутності сім’ї, і, якщо Філіс не хотіла брати в цьому участі (як він ще раз підтвердив), я сказав, щоб він приходив наступного разу сам, і тоді ми спробуємо індивідуальні заняття.

— Але хочу вас попередити, що індивідуальні заняття вимагають багатьох місяців, подеколи й року може бути замало. І це не те саме, що збирати троянди в саду. Буде багато неприємних моментів. Ми будемо аналізувати ваші болісні спогади, будемо говорити про огидні речі, які тимчасово змусять вас почуватись навіть гірше, ніж зараз.

Марвін зазначив, що вже думав про це протягом останніх двох днів, але хотів розпочати негайно. Ми домовилися зустрічатися двічі на тиждень.

Було очевидно, що і він, і я маємо застереження. Марвін і далі був скептично налаштований щодо психотерапії та був не надто зацікавленим в аналізі свого внутрішнього світу. Він погодився на терапію лише тому, що мігрень поставила його на коліна і він не знав, до кого ще можна звернутися. Я, зі свого боку, мав застереження, тому що був песимістично налаштований щодо його лікування: я погодився працювати з ним, бо не бачив для нього іншого варіанту.

Але я міг направити його до іншого спеціаліста. На це була ще одна причина — голос, голос тієї істоти, що створювала його дивовижні сни. Десь глибоко всередині Марвіна був схований сновидець, який посилав нам важиві екзистенціальні повідомлення. Я знову повернувся до його сну, до тихої місцевості, до темного світу, де жили сухорляві чоловіки, до чорної луки та немовляти, закутаного в чорну тканину. Я подумав про блискучий наконечник ціпка і сексуальний акт, який фактично був не сексом, а лише невдалою спробою розвіяти страх.

Якби маскування було не потрібне, якби сновидець міг говорити зі мною без хитрощів та брехні, що б він мені сказав?

«Я старий. Я завершую своє життя. У мене немає дітей, і я наближаюся до свого кінця, якого так боюся. Темрява душить мене і заважає дихати. Я задихаюся від тиші. Тиша — це смерть. Я вважаю, що знаю дорогу. Я намагаюся проникнути в цю темряву з моїм сексуальним талісманом. Але цього недостатньо».

Однак це були мої думки, не Марвіна. Я попросив його проаналізувати сон, подумати про нього і сказати, що спало йому на думку. Нічого. Він просто похитав головою.

— Ви хитаєте головою одразу, як я ставлю запитання. Не минає навіть секунди. Ви не думаєте! Спробуйте ще раз. Дайте собі шанс. Подумайте про якусь частину свого сну і дайте можливість вашим думкам помандрувати там.

Знову нічого.