— Марвіне, це, мабуть, не дуже легко для вас — обговорювати такі інтимні речі з незнайомою людиною. Ви згадували, що ніколи не були у психотерапевта.

— Я не вбачаю проблеми в тому, що ми говоримо про інтимні речі. Це більше має стосунок до психотерапевтів — я не вірю у психотерапевтів.

— Ви не вірите, що ми існуємо? — Дурна спроба пожартувати, але Марвін не помітив моєї іронії.

— Ні, зовсім ні. Це тому, що я їм не вірю. Моя дружина, Філіс, також не вірить. Ми знаємо два подружжя з родинними проблемами, які ходили до психотерапевтів, і обидві пари після того подали на розлучення. Ви ж не можете мене звинувачувати в тому, що я просто трохи обережний, чи не так?

До кінця заняття я все ще не міг дати якісь рекомендації, тому призначив ще один сеанс. Ми знову потисли один одному руки, і, коли він вийшов з кабінету, я відчув радість, що він пішов. І шкодував, що доведеться побачити його знову.

Марвін мене роздратував. Але чому? Це було через його поверховість, його уїдливі зауваження чи через те, як він тицяв у мене своїм пальцем і говорив фамільярним тоном? Чи тому, що він натякнув на позов до суду на свого невролога і намагався втягнути в це мене? Чи тому, що він прагнув усе контролювати? Він відібрав у мене більше години: спочатку через його дурні запитання про окуляри, а потім — коли ввіпхнув мені до рук свій графік, не зважаючи на те, хотів я цього чи ні. Я подумав: може, розірвати сувій на маленькі шматочки і насолоджуватися кожним моментом його знищення?..

Але чому так багато роздратування? Так, Марвін порушив хід сеансу. То й що? Він був щирим, він розповів мені точно, що його турбує, і так, як він це міг. Він працював дуже добре, враховуючи його ставлення до психотерапії. Його схема була, врешті, корисною. Вона б мені сподобалась, якби це була моя ідея. Можливо, це більше була моя проблема, а не його? Невже я став таким нудним і таким старим? Чи був я таким злим через те, що наше перше заняття минуло не так, як я хотів, і тому я роздратувався, ніби хтось наступив мені на ногу під час танцю?

Дорогою додому того вечора я все ще думав про нього, про двох Марвінів — Марвіна-чоловіка й Марвіна-ідею. Марвін з плоті та крові дратував мене і був нецікавий. Але Марвін-проект заінтригував мене. Лише обміркуйте цю незвичайну історію: уперше в житті, такому стабільному і прозаїчному, колись здоровий та бадьорий 64-річний чоловік, який має секс з однією і тією самою жінкою уже сорок один рік поспіль, раптом починає перейматися своєю сексуальною поведінкою. Його здоров’я та гарне самопочуття стає умовою його сексуальності. Те, що сталося з ним, на його погляд, є жорстоким (мігрень впливає на нього дуже негативно і просто робить його ні до чого не придатним); це несподівано (раніше у нього ніколи не було таких проблем із сексом); і це сталося раптово (адже почалося лише шість місяців тому).

Шість місяців тому! Очевидно, що саме там міститься розгадка, — і я почав друге заняття з вивчення подій шестимісячної давнини. Які зміни стались у його житті від того часу?

— Нічого важливого, — сказав Марвін.

— Неможливо, — наполягав я і ставив те ж саме питання, але в різних формах. Нарешті я зрозумів, що сталося шість місяців тому. Шість місяців тому Марвін вирішив вийти на пенсію і продати свою бухгалтерську фірму. Це з’ясувалося не одразу не тому, що він не хотів розповідати мені про вихід на пенсію, а тому, що він не надавав цій події ваги.

Я відчував цілком протилежне. Маркери стадій життя людини завжди дуже важливі, а вихід на пенсію є одним з найголовніших. Хіба може факт виходу на пенсію не пробудити глибокі почуття в людини, не викликати роздуми про життя, не змусити замислитись над тим, що життя минає, а також про його значення і виконання свого життєвого проекту? Для тих, хто зазирає глибше, пенсія — це час, коли треба підбивати підсумки, це час усвідомлення скінченності існування та наближення смерті.

Але не для Марвіна.

— Проблеми із пенсією? Ви, напевно, жартуєте. Це те, заради чого я працював, — і ось тепер я можу вийти на пенсію.

— Ви не будете сумувати за роботою?

— Лише за головним болем. Але думаю, що в мене з’явився спосіб взяти його із собою на пенсію! Мігрень я маю на увазі, що ж іще. — Марвін широко посміхнувся, вочевидь задоволений тим, що так дотепно пожартував. — Серйозно, я втомився, і мені набридла моя робота за всі ці роки. За чим я буду шкодувати? За новими бланками для оподаткування?

— Інколи вихід на пенсію пробуджує важливі почуття, тому що це значний етап у житті. Це нагадує нам про те, що життя минає. Як довго ви працювали? Сорок п’ять років? І раптом ви припинили, ви переходите в іншу стадію. Коли я буду виходити на пенсію, гадаю, що усвідомлю більш чітко те, що завжди знав: життя має свій початок і свій кінець, і воно повільно переходить з однієї стадії в іншу, а нині я наближаюсь до кінця.

— Моя робота пов’язана з грошима. Це така собі гра. Вихід на пенсію насправді означає, що я заробив достатньо грошей і мені більше не потрібно працювати. У чому проблема? Я можу досить комфортно жити, не працюючи, на відсотки від депозитів.

— Але, Марвіне, що для вас буде означати не працювати? Усе ваше життя ви працювали. Ви маєте якесь своє тлумачення слова «працювати». Я маю підозру, що є щось страшне для вас у тому, що ви більше не будете працювати.

— Кому це потрібно? Нині дехто з моїх заступників працює дуже наполегливо, намагаючись назбирати достатньо грошей, щоб колись жити на відсотки. Це я називаю божевіллям — вони мають сходити до психотерапевта.