Вульф виглядав враженим і повернувся до Бакстер.

— Тепер я розумію, чому він тобі подобається.

Здавалося, Едмундс був у захваті.

— Це не так.

Посмішка Едмундса зблідла.

— Я не дозволяв їй сидіти за своїм столом під час її стажування впродовж півроку, — сказав Вульф Едмундсу.

— Рухаймося далі! — випалила Бакстер.

— Інгалятор привів вас кудись? — запитав Вульф.

— Балончик спаяли вручну. У ньому взагалі не було ліків, лише хімічна речовина, назву якої я не вимовлю, — сказала Бакстер. — Ми все ще шукаємо, однак очевидно, її можна отримати в будь-якій шкільній лабораторії. Тож не затамовуй подиху, якщо вибачиш мені таку недоречну гру слів.

— Говорячи про це, — перебив Едмундс, — наш убивця мусив наблизитися до мера впритул, аби підмінити інгалятори незадовго до вбивства, можливо, навіть того ранку. Чому він не вбив мера тоді? Це наштовхує на думку, що мотивом тут є не так помста, як вистава.

— Це має сенс, — кивнув Вульф.

Він не наважувався порушити заборонене питання, яке вони намагалися оминати.

— А що з людьми зі списку?

Бакстер помітно напружилася.

— Це нас ніяк не стосується. Ми працюємо над встановленням осіб уже мертвих, а не тих, хто скоро… — вона змусила себе замовкнути, усвідомивши, з ким говорить. — Тобі варто поговорити з напарником.

Вульф підвівся, щоб піти. Він мовчав.

— А від Чемберса щось чути? — по-буденному запитав він.

Здавалося, Бакстер насторожилася.

— А тобі в біса що до того?

Вульф знизав плечима.