— Тоді я просто…

— Просто що? Звільнишся? Віднесеш фото кудись іще? — засміявся він. — Готовий посперечатися, що карта пам’яті, якою ти скористалася, належить компанії. Якщо я запідозрю, що ти намагаєшся піти, маючи при собі поцуплену власність, то матиму повне право наказати охороні обшукати тебе.

Андреа згадала маленький чорний прямокутник між карткою «Starbucks» та реєстраційними картками «PADI» у своїй сумочці. Вони знайдуть її за лічені секунди. Однак потім усвідомила, що має в рукаві ще один козир.

— Є список, — випалила вона перш ніж її совість змогла цьому завадити, — наступних жертв вбивці.

— Маячня.

Андреа витягла з кишені зім’яту фотокопію й обережно розпрямила її так, щоб видно було лише перший рядок.

Мер Реймонд Едґар Тернбл — субота, 28 червня.

Елайджа зиркнув на сірувату роздруківку, яку Андреа тримала так, щоб він не міг до неї дотягнутися. Він бачив, як вона йшла від телевізора до свого столу, а потім прямісінько до його кабінету. У неї не було можливості підробити фотокопію.

— У мене є ще п’ять імен і дати біля них. І присягаюся, якщо ти спробуєш забрати в мене цей аркуш, я його проковтну.

Відчуваючи, що вона говорила більш аніж серйозно, Елайджа повернувся до свого крісла і радісно посміхнувся, так, наче вони нарешті досягли завершення запеклого бою в настільній грі.

— Чого ти хочеш?

— Свою історію.

— Гаразд.

— Можеш залишити Ізабель стовбичити там і марнувати свій час. Я зроблю репортаж зі студії.

— Ти польовий репортер.

— Можеш сказати Роберту і Гелен, що вони нам сьогодні не потрібні. Мені знадобиться вся програма.

Хвилина вагання.

— Вважай, що вже зроблено. Щось іще?

— Так. Замкни всі двері, доки я не закінчу, й не відчиняй їх нікому. Ми не можемо дозволити заарештувати мене, доки я не розповім усього.

Розділ 7