— Мовчи, — сказав Ель-Сейф. — Птахи збираються спати.

Він пішов до моря шукати устриці, які можна було б їсти. Потім шукав воду, але не знайшов нічого, крім смердючих калюж, що витікали з багновища.

Шоа мовчки лежав у затінку, але Гамід підсів до нього й знову став клясти свою долю. Тоді Шоа підвівся й пішов шукати іншого куточка, де можна було б спокійно чекати смерті. Він відмовився від устриць, які йому приніс Ель-Сейф. Шоа не хотів підтримувати власне життя.

Потім сонце схилилося до обрію, й, хоч до сутінків було ще далеко, з багновища здійнялися вгору невеличкі, прозорі хмаринки. Ці хмаринки чимраз густішали й густішали — то були вже величезні хмари комашні, від якої острів і дістав таку назву.

Від комашні годі було шукати захистку — хіба що тільки в морі. Тож Ель-Сейф ліг на обмілині поміж скель. Хвильки перекочувались і пестили його тіло, а він міркував про свою долю.

Що ж такого він учинив, за що його так покарано?

Відповідь була ясна: він дав своїм товаришам корабель, а іншим ловцям приклад, який вони могли б наслідувати.

Але де ж він схибив, що кінець настав так швидко? Може, не слід було ламати рушницю й кидати її до моря?

Проте Ель-Сейф знав, що це нічого не змінило б… Не можна було дозволяти, щоб серіндж Бен Абді утік, не можна було вірити нахуді Омарові, не можна було залишатися на тому місці так довго! Так, це були величезні помилки, проте Ель-Сейф відчував, що не це найголовніше.

Але що ж тоді? Що?!

Підійшов Шоа й також улігся в воду, бо хотів умерти якомога швидше, але не в муках.

— Від комашні ховаюсь, — сказав він. — їх багато, і аллах дав їм мечі, щоб вони нас шпигали.

— Ага, — зітхнув Ель-Сейф, та за хвилину вигукнув: — Ні, ні! Ні! їх небагато!

—їх дуже багато, — сказав Шоа. — Цілі хмари, як воїнів пророка.

Але Ель-Сейф мав на гадці не комах; він думав про тих, які припливли на двох кораблях. Ті мали мечі, так; але їх було не дуже багато!..

Ніч поволі минала, а комахи прилітали аж сюди й кусали обличчя, хоч ті були скроплені солоною водою.

— Добре лежати у воді, — сказав Шоа. — Тіло ослабне, і душа матиме легкий шлях.

— Ні! — вигукнув Ель-Сейф. — Я хочу жити!

— Хотіти треба того, чого хоче аллах, — сказав Шоа.

— Аллах хоче, щоб ми жили! — сказав Ель-Сейф і підвівся.