Слуга доторкнувся до капелюха.

— Добре, пані…

Він повернувся і пішов назад тим же шляхом, яким м прийшли.

— Ходімо, — запропонувала потім вона, і разом з рослим хлопцем, якого, як я пізніше дізнався, звали Дрю, повела мене по пірсу туди, де знаходилася причалена шлюпка.

— Ви ходили під вітрилом? — Запитала вона мене.

— Бувало, — відповів я.

— Добре. Ви зможете надати нам допомогу.

Я виконав прохання. Поки розгортали вітрило, ми розмовляли виключно по справі, потім підняли його й відпливли. Дрю сидів на кермі, а ми управляли вітрилом. Пізніше ми стали це робити по черзі. Вітер дув стабільно. Ми заковзали по водній гладі, обігнули хвилеріз і без всяких утруднень вийшли в море. Після того, як ми зняли плащі, виявилося, що на ній надіті темні штани і щільна сорочка. Дуже практичний одяг, немов вона заздалегідь планувала щось подібне. На скинутому нею поясі виявився справжній, стандартної довжини меч, а не якийсь там кинджал, прикрашений самоцвітами. І, поспостерігавши за нею деякий час, я отримав враження, що вона могла володіти ним вельми непогано. І вона когось нагадувала мені, але кого саме, я не міг точно пригадати. Асоціації викликали швидше звичні жести і звуки голосу, ніж зовнішність. Не те, щоб це мало особливе значення. Необхідно було подумати про більш важливі справи після того, як ми вирівняли хід шлюпки, і у мене знайшлося кілька митей, щоб поглянути вдалину на темний обрій і швиденько прорахувати дещо ще раз.

Я був знайомий з загальними фактами її біографії і не раз зустрічався з нею на світських раутах. Я знав, що їй відомо, що я — син Корвіна, який народився і виріс при дворі Хаосу, наполовину належу до того роду, який у давнину був тісно пов"язаний з королівським родом самого Амбера. При нашій подальшій розмові стало очевидно, що їй відомо, що я прожив кілька років в Відображеннях, асимілювався і отримав деяку освіту. Треба думати, дядько Каїн не тримав її в невіданні щодо наших сімейних справ, що навело мене на думку про те, наскільки глибокі могли бути відносини між ними. Я чув, що вони прожили разом кілька років. Тому я гадав, що саме вона знала про мене. З нею я відчував себе в відносній безпеці, але потрібно було стільки всього з"ясувати, що я готовий був дещо розповісти їй в обмін на відомості про того, хто полює на мене тут, які явно були у неї. А потрібно це було тому, що я передбачав, що справа може обернутися торгом. У неї не було ніякої явної причини виявляти цікавість особисто до мене, крім як надати послугу члену правлячої сім"ї, що коли-небудь може стати їй в нагоді. Мотиви її, в основному, наскільки я розумів, зводилися до бажання помститися за вбивство Каїна. Пам"ятаючи про це, я готовий був укласти угоду. Мати союзника завжди корисно. Але потрібно взнати настільки багато, що я готовий був відкрити дещо і їй. Чи треба тільки, щоб вона в якості учасника втрутилася в поточні події? У цьому я сумнівався, навіть коли гадав, скільки вона запросить. Швидше за все вона просто хотіла брати участь у самій акції. Коли я поглядав туди, де місячне світло підкреслювало контури її вилицюватого лиця, було неважко уявити таку собі Немезіду.

Відчаливши від берега, несений морським бризом на схід, пропливаючи повз величезну скелю Колвіра, з поблискуючими на ньому, немов самоцвіти в волоссі, вогнями Амбера, я знову помітив у собі вже знайоме мені почуття неприязні. Хоч я виріс у темряві та екзотичному світлі серед неевклідових парадоксів Двору, де краса утворювалася більш сюрреалістичною сумою елементів, я, кожен раз відвідуючи Амбер, відчував все більш сильну тягу до нього, поки не зрозумів, нарешті, що він є частиною мене самого, поки не почав вважати батьківщиною і його теж. Я не хотів, щоб Люк штурмував його схили з автоматниками або Далт здійснював поблизу рейди командос. Я знав, що готовий битися з ним, захищаючи Амбер.

Мені здалося, що на березі, неподалік від місця поховання Каїна, я помітив спалах гарцюючої білої плями, що рухалася спочатку повільно, потім все швидше, а потім зникла в якійсь щілині схилу. Я ризикнув би стверджувати, що це був Єдиноріг, але на такій відстані, в темряві, а також хитаючись в човні, я не міг бути в цьому впевнений.

Трохи пізніше ми спімали відмінний вітер, чому я був невимовно радий. Незважаючи на сон тривалістю в день, я добряче стомився. Моя втеча з кришталевої печери, зустріч зі Стражем, переслідування мене смерчем і його господарем у масці злилися в моїй мозку в майже безперервну дію, якою ці пригоди, власне, й були. І тепер настала стресова реакція, викликана моєю недавньою активною діяльністю. Найбільше мені зараз хотілося слухати плескіт хвиль, дивлячись на чорний і скелястий берег, пропливаючий по правій стороні нашого суденця, або насолоджуватися видом мерехтіння моря з лівого борту. Мені не хотілося думати, не хотілося рухатися…

На мою руку лягла її прохолодна рука.

— Ви втомилися, — почув я її голос.

— Схоже на те, — відповів я.

— Ось вам плащ. Чому б вам не накинути його і не відпочити? Ми йдемо рівно. Двоє тепер легко впораються. Мені не потрібно вашої допомоги.

Я кивнув, натягнувши плащ на себе.

— Ловлю вас на слові. Спасибі.

— Хочете поїсти або випити?

— Ні. У місті я добре пообідав.