– Ну-с-с-с, що робимо? – спитав майстер, відступивши на крок, клацаючи високо в повітрі ножицями й уважно приглядаючись до старшого Дунця, який всівся на його крісло першим.

– Під бокс робимо. І поголитися, – намагаючись надати своєму голосу якомога більше солідності, мовив Амос і додав: – А ще б одеколоном.

«Ще й одеколоном?! Навіщо це батькові?» – знов здивувався Назар. Перукар між тим продовжував розпитувати:

– Потилицю відкриваємо повністю? Наскільки коротке волосся на скронях, по боках і на маківці залишаємо?

– Коротко робіть. Зараз літо, спека. Нехай голова дихає. А потім ось цього молодика… Це синок мій.

– Гаразд, нехай голова дихає. А сином займемося потім, – посміхнувся перукар, примружив спочатку ліве око, потім праве… І ножиці, гребінець та електрична перукарська машинка, бритва й помазок, рушник і якісь блискучі флакони літали тепер уже довкола голови Дунця-старшого. Майстер лише час від часу уривчасно командував:

– Голову трохи ліворуч. Ще. Отак. Тепер прямо. Вперед. Обережно очі…

– А мені якомога простіше, – попросив Назар, коли настала його черга сідати в крісло.

– Зробимо простіше, – ледь помітно всміхнувся майстер. – Стрижка «під горщик» вам згодиться, молодий чоловіче? Вуха відкриваємо?

– «Під горщик» згодиться. Вуха не треба…

– Треба, треба! – втрутився батько. – Він у мене сюди приїхав в інституті на дохтура вчитися, отож відкрийте йому усі вуха, нехай всю науку дохтурську чує, щоб нічого з неї не пропускати!

– Та-а-ату-у-у!.. – змолився молодий чоловік, проте Амос мовив з несподіваною суворістю:

– Я кому сказав?! Якщо людина тобі пропонує вуха відкрити, то й відкривай. Бо зарости завше встигнеш.

– Гаразд, вуха відкриваємо.

Менш ніж за десять хвилин зачіска «під горщик» була готова.

– Червінця вистачить? – батько видобув з-за пазухи потертий гаманець, проте перукар заперечно похитав головою:

– Ви не тільки стриглися, ви ще й голилися. Плюс одеколон. І ще молодий чоловік… Дванадцять двадцять п’ять за обох.

Дунець-старший розплатився, сховав гаманець за пазуху, потім одягнув свій сидір і коротко скомандував синові:

– Ходімо.

Назар послідував за батьком. Оскільки його сидір підрізали, молодий чоловік про всяк випадок надягнув його не за спину, а наперед, на груди. Хоча при цьому доводилося частенько поправляти лямки наплічника, які сповзали. Незручно, але що поробиш…