Товстий Вейгт вередливо проводжав очима кожного з хлопців і сам до себе висловлював незадоволення командуванням:

— Запас горючого — до Вейгта. Замикаючий ескадрильї — теж Вейгт. Іграшку для фон Пуффера, якихось молокососів більшовицьких возити — знову Вейгт... Пранек! Розпоряджайся ними сам, ну їх до дідька. Все одно в рейсі доведеться за борт викидати.

— Єсть!— надміру звичайно в умовах служби відповів чех.

Зовсім повечоріло. Ескадрилья літак за літаком знялася з моря, взявши курс на захід.

Літак лейтенанта Вейгта піднімався в повітря останнім. Він довше за інших розганявся по морській гладіні і дуже важко, не з одного разу, відірвався од води. Пілот Вейгт незадоволено озирнувся з кабіни, мовчки поглядом висловивши своє незадоволення перевантаженістю літака.

— Пранек!— гукнув він у слухівку до бортмеханіка машини, чеха.— Вантаж фон Пуффера прив"язати або пристрелити. Щоб вони не переходили з місця на місце.

— Єсть!

Пранек у літаку був і за борт-механіка і за стрільця на баштовому кулеметі, а в далеких рейсах підміняв навіть пілота. Спостережливому Юрі Бахтадзе відразу здалося, що чех — досвідчена і точна щодо виконання служби людина. Проте німці при найменшій нагоді намагаються безцеремонно підкреслити свою арійську зверхність.

Навіть і в цьому наказі щодо піонерів Вейгт міг би не зачіпати чеха — він стоїть біля кулемета. Відомо-бо, що ні один борт-механік ескадрильї не стріляє так влучно по ворожих літаках, як Пранек. Саме з-за Пранека, як бортового стрільця, Вейгта завжди лишають замикаючим в ескадрильї.

На борту літака був ще один гітлерівець — штурман. Службу свою знав добре, добросовісно її виконував, але вважав, що тим приносить неабияку жертву на алтар націзму. Не будучи графом, він не скаржився на недостачу друзів з графських синків, які пленталися за ним, приворожені необмеженим багатством його батька. Серед членів екіпажу штурман тримався відокремлено: В рейсі тільки він один ніколи не розлучався з парашутом і кожен раз на стоянках робив масаж плечам. Під час повітряних боїв штурман хоч і брався за ручку свого нижнього кулемета, але ще ні разу ним не скористався.

Проходячи до верхнього кулемета, Пранек оглянув усіх чотирьох. Хлопці сиділи в різних місцях, незручно вчепившись хто за каністри з пальним, хто за трап до баштового кулемета. Юра прикипів у куточку так, що його з першого разу і не побачиш, доки не звикнеш до темряви.

До нього і підійшов чех.

— Боїшся?

— Боюсь? — перепитав Юра, гордо випроставшись і заперечливо хитнувши головою.

Чех не бачив того хитання, пригнувся до хлопця ближче, роздивлявся.

— Я не вперше лечу, пане... чех...

— Пранек я сі зву. З судетів я, цивільний авіатор... Юра відчув, як по всьому його тілу пройшли кольки.

Не спускав очей з льотчика, до болю в голові вдивлявся, як той одвернувся, потім, щось згадавши, ступив до трапа, на ходу виймаючи з кобури довгий маузер. Хлопець спробував притиснутися щільніше в своєму кутку. Про маузер він дещо знав з розповідей керівника стрілецького гуртка. Наміри чеха йому здалися погрозливими. Вони ніяк не в"язалися з тим уявленням про друга, яким здався їм чех з першого погляду. Поволі випростував праву ногу, щоб, коли борт-механік захоче стріляти, штовхнути його в живіт. Судетський чех у гітлерівську авіацію потрапив...

Чех мовчки клацнув запобіжником у маузері і знову замислився. Червона лампочка під трапом, ледве моргнувши, немов розбудила борт-механіка з тої важкої задуми. Він швидко поклав револьвер біля себе і вхопив переговорну трубку, навіть виструнчився за звичкою, слухаючи якісь накази командира.

По тому рішуче підійшов до Вані, що стояв зігнувшись біля обшивки в другому кутку. Ваня відчув, як тяжко дихав чех, ставши зовсім близько. Було вже поночі, і тінь у кутку ховала Ваню від найпильнішого погляду. Що чех лишив і, певне, забув зброю — того ні Ваня, ані інші хлопці, крім Юри, в темряві не помітили.