— Їй завжди гіршає восени і взимку, але так погано ще ніколи не було.

— Що каже лікар?

— Нічого. Він не може нічого сказати, бо Норма не хоче його бачити.

— Що? Чому?

Джад подивився на Луїса: у світлі вогнів «універсала», який чекав на гостей, старий виглядав на диво беззахисним.

— Мабуть, варто було б обрати кращий час для того, щоб попросити про це, але, гадаю, в дружбі немає поняття «хорошого» і «поганого» часу. Чи не міг би ти її оглянути?

З кухні чулося завивання привидів і гиготіння Еллі — вона цілий тиждень вчилася сміятися як справжня відьма. Усе повнилося гелловінськими веселощами.

— Норму щось іще турбує? — запитав Луїс. — Вона чогось боїться?

— Її болить у грудях, — тихо відповів Джад. — І вона більше не хоче бачити доктора Вейбріджа. Я трохи хвилююся.

— А чи хвилюється вона сама?

Джад завагався, але все ж таки сказав:

— Гадаю, вона налякана. Мо’, то основна причина, чом вона не хоче йти до лікаря. Одна з її ліпших подруг, Бетті Кослоу, померла в лікарні минулого місяця. Рак. А вони з Нормою однолітки. Вона боїться.

— З радістю її огляну, — погодився Луїс. — Жодних проблем.

— Дякую, Луїсе, — вдячно відповів Джад. — Якщо ми разом схопимо її, то мо’…

Джад раптово змовк і запитально схилив голову набік. Його погляд перетнувся з Луїсовим.

Крід не пригадував, як одне почуття змінилося іншим. А від спроб розібратися в цих причиново-наслідкових зв’язках тільки паморочилося в голові. Певен він був тільки в одному: якоїсь миті цікавість змінив острах, що сталося щось лихе. Він знову перехопив той беззахисний погляд в очах Джада.

— Гуууууу-гууууу… — завивали привиди на кухні. — Гуууу…

І раптом цей звук переріс у перелякане:

— Аааааааааа!!!

Один із привидів закричав.