Ні. Ні те, ні інше.

Це нявкав Черч, вигнувшись у дверному прорізі. Очі кота світилися, як тьмяні та брудні лампи. Потім старий кинув поглядом у бік, де стояло щось, що зайшло разом з котом.

Джад позадкував, намагаючись зібрати думки докупи та лишитися при тямі, попри той жахливий сморід. О, як холодно стало враз — воно принесло з собою могильний холод.

Джад непевно похитнувся — це кіт звивався поміж ніг, і від того дотику все тіло тремтіло. Кіт муркотів. Джад дав йому копняка та відштовхнув подалі. Тварина ошкірилася на нього та засичала.

«Думай! Думай, дурний стариганю, мо’, ще не пізно, мо’, ще досі не пізно… воно вернулося, але ж єго знову можна вбити… якщо ти тіко зможеш… якщо подумаєш…»

Він позадкував на кухню і раптом згадав про шухляду з кухонним приладдям біля раковини.

У шухляді був різницький ніж.

Слабкою ногою він штовхнув кухонні двері та відчинив їх. Те, що зайшло в його дім, досі лишалося оповитим темрявою, та Джад чув, як воно дихало. Він бачив білу ручку, яка хиталася туди-сюди, — щось було в тій руці, та він ніяк не міг роздивитися що. Коли він зайшов на кухню, двері зачинилися, і він обернувся й підбіг до шухляди з приладдям. Рвучко відчинив її і намацав старе дерев’яне руків’я ножа. Він витягнув його та знову повернувся обличчям до дверей. Навіть зробив декілька кроків до них — до старого повернулася крихта сміливості.

«Пам’ятай, то не дитина. Воно може кричати, коли вбачить, що ти його розкусив си. Може плакати. Та ти не даси ся’ надурити. Воно вже стілько разів дурило тя’, старий телепню. Се твій останній шанс».

Двері знову відчинилися, та спершу в них прослизнув лише кіт. Джад зиркнув на нього і знову перевів погляд на дверний проріз.

Вікна кухні виходили на схід, і в приміщення вже проникали перші світанкові промені — тоненькі й молочно білі. Світла мало, та достатньо, щоб побачити. Цілком достатньо.

У кухню зайшов Ґейдж Крід, вбраний у свій поховальний костюмчик. Плечі та лацкани піджака поросли мохом. Мох вкривав і білу сорочку хлопчика. Його гарне біляве волосся було перемазане багном. Одне око з жахливою зосередженістю втупилося в стіну, а інше уважно розглядало Джада Крендала.

Ґейдж шкірився на старого.

— Привіт, Джаде, — пролепетів Ґейдж дитячим, але абсолютно чітким голосом. — Я прийшов, аби відправити твою гнилу смердючу стару душу в пекло. Колись давно ти вже посрався зі мною. Думав, я не повернуся рано чи пізно, аби посратися з тобою?

Джад підняв угору ножа.

— Спробуй дістати мене, мале хуйло, чим би ти там не було. Ми ще побачимо, хто з ким посреться!

— Норма померла, й не буде кому оплакати тебе, — промовив Ґейдж. — Якою ж дешевою лярвою вона була. Вона трахалася з усіма твоїми друзями, Джаде. Вона давала всім у дупу. Так їй подобалося найбільше. Тепер вона горить у пеклі, з артритом і всім решта. Я бачив її там, Джаде. Я бачив її там.

Воно наблизилося до Джада на два кроки, лишаючи брудні сліди на старому лінолеумі. Одну руку воно випростало вперед, неначе хотіло привітатися, а іншу ховало за спиною.

— Послухай, Джаде, — рот малого розкрився, виставляючи напоказ маленькі молочні зуби. І хоч його губи не ворушилися, з глибини почвари линув голос Норми:

— Рогоносець! Жалюгідний рогоносець! Я завжди ненавиділа тебе! Ми всі сміялися з тебе! Як же ми сміяяяяяяяяялися…