— Джаде, скажіть мені, будь ласка, що відбувається!

Він вважав, що вона мала право знати все. Більше того, їй необхідно було це знати. І він їй усе розповість. Усю історію. Покаже, як кувався ланцюг нещасть — ланка за ланкою. Нормин серцевий напад. Смерть кота, Луїсове запитання: «Чи ховали там коли-небудь людину?», смерть Ґейджа… Бог знає, яку жахливу ланку виковував Луїс прямо зараз. Джад обов’язково розкаже їй усе. Та не по телефону.

— Рейчел, а чом’ ти їдеш магістраллю, а не летиш у літаку?

Вона пояснила, як їй не вдалося зробити пересадку в Бостоні.

— Я найняла машину в агенції «Авіс», але зовсім не вкладаюся в час. Я трохи заплуталася, коли виїжджала з Логана на магістраль. Тільки тепер потрапила в Мен. Гадаю, до світанку не доїду. Але, Джаде… Благаю. Розкажіть мені, будь ласка, що відбувається. Мені так страшно, і я сама не знаю чому.

— Рейчел, послухай, — мовив Джад. — Їдь зараз до Портленда та троха поспи, чуєш? Найми кімнату в мотелі та троха…

— Джаде, я не можу це зро…

— Та троха поспи. Не хвилюйся, Рейчел. Сьогодні, можливо, тута дещо трапиться, а мо’, й не трапиться. Якщо дещо таки буде — те, що на гадці маю, — тобі б усе єдно не хтіло си тута бути. Я про все потурбуюся. Ліпше я про все потурбуюся, бо я винен у тім, що зараз коїть си. А як ніц не трапиться — ти приїдеш вдень і всеє буде гаразд. Луїс буде дуже радий тебе бачити.

— Я не зможу заснути сьогодні, Джаде.

— Ти зможеш, — сказав він і піймав себе на тому, що думав про те саме, про що і апостол Петро в ніч, коли Ісуса заарештували. Як не заснути на варті? — Ти зможеш. Рейчел, а якщо ти вснеш за кермом тої клятої найманої машини, з’їдеш з дороги та вб’єшся, що то’ буде з Луїсом? А з Еллі?

— Скажіть мені, що відбувається! Якщо ви мені скажете, Джаде, я послухаюся вашої поради. Та я маю знати!

— Коли приїдеш у Ладлоу, зайди до мене, — попросив Джад. — Не додому, а до мене. Я розкажу тобі всеє, що знаю, Рейчел. А поки я чекатиму си на Луїса.

— Скажіть мені, — наполягала вона.

— Ні, мем. Не по телефону. Рейчел, я не зможу. Ти поки їдь. Доїдь до Портленда і лягай спати.

Довге мовчання на тому кінці дроту.

— Гаразд, — врешті сказала вона. — Мабуть, ви маєте рацію. Джаде, скажіть мені лише одне. Скажіть, наскільки все погано.

— Я можу всеє заладнати, — спокійно відповів Джад. — Гірше, ніж уже є, точно не стане.

Дорогою повільно рухалася якась машина, освітлюючи фарами нічну темряву. Джад привстав, розглядаючи її, а потім знову сів назад у крісло, коли авто прискорилося і проїхало повз будинок Крідів.

— Гаразд, — зітхнула вона. — Послухаюся вас. Усю дорогу в мене наче камінь на серці лежить.

— Най він спаде, люба, — мовив Джад. — Прошу тебе. Побережи си до завтра. Усеє вже буде гаразд.