Джура якийсь час їхав мовчки. Потім промовив:
— Молодий ти ще, ука, і в житті тобі ще стрінеться багато людей — і друзів, і ворогів. І не відразу ти впізнаєш, де друг, а де ворог. Отак і тут: якщо те, що ми робили, — погано, як же інакше нам дізнатися, чим дише Ураз?!
Він замовк і, щоб показати, що розмову закінчено, злегка торкнув коня острогами й поїхав далі поряд з Уразом.
В Алмалик ми дісталися з першими променями сонця, що саме виглянуло з-за гір.
— То це і є Ураз? — спитав Зубов, поглянувши на нашого бранця, що сидів, похнюпивши голову. — Викапаний басмач, мерзотник! Попомучилися з ним?
— Ні, — відповів Джура.
Зубов поглянув на мене.
— Шукуров!..
— Сабір, — нагадав я.
— Гаразд, Сабір. А ти що скажеш?
— Те саме скажу, товаришу Зубов, — відповів я. — Не намучилися. Він саме намаз відправляв, коли ми прийшли.
— От бачите! — не знати чого зрадів Зубов. — Релігія теж, буває, користь приносить. Та ще кому! Більшовикам! Ну, то що, приятелю? — він повернувся до Ураза. — Кажуть, ти заприсягся був мене повісити? А що ж тепер буде?
Ураз промовчав.
— Дурень ти, приятелю, безголовий дурень, — вів своєї Зубов. — Ну, що чабанові можуть дати басмачі?! Нагородив тебе бог силою, та розумом обділив. Макаров!
До кімнати увійшов вартовий.
— Виведи, — Зубов кивнув головою на Ураза. — Ми з ним пізніше побалакаємо.
Ураз знічено підвівся з місця. Обличчя його стало мов неживе. Біля порога спинився.
— Міліціє, — сказав, не дивлячись на нас, — кухоль дружині поверни. У хазяйстві згодиться.
— Повернемо, не хвилюйся, — пообіцяв Джура.
Мені нараз стало жаль Ураза. Якби моє право, я б його зовсім відпустив. «Іди собі, сказав би, ти вільний».