— У нас тут, як ти, мабуть, устиг помітити, взагалі не все так просто. І в ділових стосунках, і в особистих…
— У тебе з Крамарем були особисті стосунки?
— Боже збав! Ти не так подумав і не те! Говорячи про особисті стосунки, я маю на увазі просто людські… Ну, спочатку я погано відгукуюся про Ігоря Борисовича перед перспективними закордонними партнерами. Потому в нього зникає будь-яка охота спілкуватися зі мною. Далі Крамар отримує несподівану можливість узяти реванш — відігратися таким точно способом, шантажуючи моїх перспективних зарубіжних партнерів самим фактом наявності в мене сумнівного брата. Котрий може виринути з небуття в будь-який момент і знову почати псувати життя всім довкола. Повір мені, те, що ти вже знаєш про Русика, — насправді дуже маленька і поверхова частина інформації про його, скажімо так,
— І все ж таки Крамар до цієї історії не причетний.
— Якоюсь мірою він причетний… Руслан дійсно з’явився в Жашкові після дворічної відсутності. Мозок у нього працює чітко і ясно, тут вір мені на слові. Словом, Русик повернувся і якимось незбагненним способом вирахував координати Ігоря Борисовича. Ну, припустімо, це досить легко було зробити — в Крамаря легальна фірма, зовнішньої реклами повно. Але, Антоне, цього мало! Руслан вирахував офісний телефон Крамаря і подзвонив йому саме через те, що знав про наш конфлікт. А конфлікт стався, на секундочку, минулого жовтня. І розголосу, сам розумієш, не набув. Тепер ясно?
Сахновський відкинувся на спинку крісла, наморщив лоба.
— Про свого брата ти нічого не чула заледве не два роки. Конфлікт із Крамарем у тебе стався, коли Руслана не було в Жашкові. До того ж конфлікт був не публічний, але все ж таки певні кола могли про це знати. Ясно, Юлю, все суду ясно: твій чудесний братик повернувся раніше, просто деякий час ховався і винюхував, чим може досадити тобі ще, крім власної присутності.
— Поки все логічно, — ствердно кивнула Гараніна. — Але, Антоне, якщо взяти за основу ту очевидну обставину, що кожна поява мого брата мене сама по собі напружує, без додаткових зусиль із його боку, напрошується тільки один висновок: Руслан ховався.
— Чогось боявся?
Юлія кивнула.
— Боявся. Хоча дотепер якихось особливих підстав чогось або когось боятися в нього не було.
— Правильно: твій молодший брат — чудовисько, яке звикло, що його бояться всі, хто знає, — жорстко мовив Сахновський, помітивши краєм ока — від таких слів Юлію пересмикнуло.
Звісно, приємного мало, коли чужа незнайома людина обзиває її рідного брата чудовиськом. Хоча вона в глибині душі сама так уважала, та одне діло — думати так самій, і зовсім інше — коли твої думки та переконання вголос озвучує сторонній. Попри все, він продовжив думку:
— Значить, сталося щось таке, що не дозволило Русланові з’явитися в рідному місті відкрито. І раз таке спостерігається за ним уперше, в мене є всі підстави для ще одного висновку: за два роки відбулося дещо, що змусило його залягти на дно. Щось набагато серйозніше за ті вибрики, про які ти мені вже говорила. І ризикну припустити — це може бути напряму пов’язано із тією його спробою почати нове життя, яка тебе дуже втішила, і з п"ятьма тисячами доларів, які ти йому інвестувала.
— Я так само міркувала про це, — відповіла Юля.
— Згодна?
— Швидше так… Спочатку Руслан вичислив Крамаря і навіть умовив його зустрітися. Ігорові Борисовичу така зустріч виявилася на руку. Він тут-таки склав у голові, як тиснутиме на мене, якою страшною виявиться помста. Але Руслан запропонував, за словами Крамаря, взагалі досить дивний план: розіграти його викрадення. Мовляв, я, його сестра, знаю, наскільки він хворий. І ось невідомі поганці починають вимагати з мене грошей, бо утримують Руслана. Байдуже, що він учудив цього разу. Головне — наступив на серйозні мозолі, і тепер сестра або заплатить, або її брат склеїть ласти. Це я тобі Крамаря цитую…
— Та ясно. Ну, далі? Чому Руслан не міг, як раніше, прийти до тебе по данину?
— Кажу ж тобі — ховався. Не хотів світитися. Так і пояснив Крамарю: якщо його десь шукають, то сестру пасуть.
— За тобою правда стежили?