«Ось та пані, якій варто частіше брехати, — подумав Алберт. А тоді, перш ніж він чи хтось інший встиг відповісти цій жінці, з гучномовців угорі почувся голос Браяна:
— Леді і джентльмени, говорить капітан.
— В сраці моїй капітан, — гарикнув Під Горло.
— Замовкніть! — вигукнув Ґефні через прохід.
Під Горло подивився на нього, здригнувся і затих.
— Як ви, безсумнівно, знаєте, зараз у нас надзвичайно дивна ситуація, — продовжував Браян. — Нема потреби мені вам її пояснювати; щоб зрозуміти, вам достатньо роззирнутися довкола себе.
— Я нічого не розумію, — пробурмотів Алберт.
— Мені також відомі деякі додаткові деталі. Боюся, вони не будуть для вас надто втішливими, але, оскільки ми в цьому разом, я хочу бути якомога відвертішим. Я не маю жодного зв’язку між пілотською кабіною і наземними службами. Крім того, приблизно п’ять хвилин тому ми мусили ясно побачити з нашого літака вогні Денвера. Побачити їх нам не вдалося. Єдиний висновок, який я готовий з цього зробити просто зараз, — хтось там забув сплатити рахунок за електрику. І, поки ми не дізнаємося трохи більше, це єдиний висновок, який будь-хто з нас має зробити.
Він на мить замовк. Лорел взяла за руку Дайну. Алберт видав низький, святобливий свист. Роберт Дженкінс, письменник-детективник, впустивши руки собі на коліна, замріяно дивився в простір.
— Це були погані новини, — продовжив Браян. — Добра ж новина така: літак не пошкоджений, у нас багато пального, а я кваліфікований пілот, який може управляти літаком цього типу й моделі. А також посадити його. Гадаю, всі ми погодимося з тим, що безпечна посадка є нашим пріоритетом. Поки ми цього не виконаємо, не існує нічого, що ми могли б тут зробити, і можу вас запевнити, це буде виконано. Й останнє, що я хочу вам повідомити, — тепер пунктом нашого призначення є Бенгор, штат Мейн[82].
Під Горло рвучко сів прямо:
— Щооо? — проревів він.
— Бортове навігаційне обладнання у нас у повному робочому порядку, але я не можу сказати те саме про маяки — навігаційні сигнали, що подаються з землі, — які ми також використовуємо. За таких обставин я вирішив не входити в повітряний простір аеропорту «Логан». Мені не вдалося викликати по радіо нікого — ні в повітрі, ні на землі. На вигляд, радіообладнання літака працює, але за даних обставин я не можу покладатися тільки на вигляд. Бенгорський міжнародний аеропорт має такі переваги: коротший захід на посадку, і то не над водою, а над землею; повітряний рух у наш орієнтовний час прибуття, приблизно о 8:30 ранку, буде набагато менш інтенсивним — якщо він узагалі там буде; до того ж БМА, який колись був авіабазою «Доу» Військово-повітряних сил[83], має найдовшу з усіх аеропортів Східного узбережжя Сполучених Штатів злітно-посадкову смугу. Наші британські й французькі друзі, коли не приймає Нью-Йорк, саджають там «Конкорди».
Під Горло заволав:
— У мене важлива зустріч у «Пруденційному» цього ранку о дев’ятій годині. І Я ЗАБОРОНЯЮ ВАМ ЛЕТІТИ В ЯКИЙСЬ ЗАСРАТИЙ МЕЙНСЬКИЙ АЕРОПОРТ!
Дайна сіпнулася від крику Під Горла, а потім зіщулилася, притислася збоку щокою до грудей Лорел Стівенсон. Вона не плакала — поки що, у всякому разі, — але Лорел відчула, як почали здригатися її груди.
— ВИ МЕНЕ ЧУЄТЕ? — не вгавав Під Горло. — Я МУШУ БУТИ В БОСТОНІ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ НАДЗВИЧАЙНО ВЕЛИКОЇ ТРАНСАКЦІЇ ОБЛІГАЦІЙ І Я МАЮ НЕСХИТНИЙ НАМІР ПРИБУТИ НА ЦЮ ЗУСТРІЧ ВЧАСНО! — Він розстібнув на собі ремінь безпеки і почав підводитися. Щоки мав червоні, лоб у нього був восково-блідим. Від порожнього виразу в його очах Лорел стало страшно. — Ви це РОЗУМІ…
— Будь ласка, — попрохала Лорел. — Будь ласка, містере, ви лякаєте цю маленьку дівчинку.
Під Горло повернув до неї обличчя з тим його ворохобним порожнім поглядом. Лорел чекала.
— ЛЯКАЮ МАЛЕНЬКУ ДІВЧИНКУ? НАС ПЕРЕНАПРАВЛЯЮТЬ НЕВІДЬ-КУДИ, ДО ЯКОГОСЬ ДРІБНОСРАНОГО КУРНИКА, А НЕ АЕРОПОРТУ, А ВАС УСЬОГО ЛИШЕ НЕПОКОЇТЬ ЦЯ…