Залишком сил Горілко відірвав праву руку бернардина від тіла, схватив за передпліччя, притримав. Але ж він не був у стані розтиснути пальців.

— Віддавай! — кричав Сисун.

— Це для діток, — повторив чернець закривавленими вустами. — Для…

Сисун одним рухом рубонув по стиснутій долоні. Поляк застогнав. Гаманець впав на підогу разом з відрубаними пальцями.

Козак завив. Він хотів кинутися за гаманом, але ж чернець був швидшим. Не вспів Сисун схилитися за мішком, бернардин вже схопив його лівою рукою, притиснув зо закривавленого тіла.

— Зми… луйтеся, — пробелькотів він. — Я…

Удари щабель та чеканів впали на нього з усіх сторін, раз за разом. Чернець стогнав; з останніх сил він повз до фігури Марії, не випускаючи гаманця з рук.

— Ще, ляху, скачеш! — крикнув Сисун. — Ще скачеш!

Він рубонув шаблею зі свистом і одним вправним рухом відрубав ченцеві ліву руку у лікті.

Чернець завив, впав у судомах на підлогу перед статуєю Марії. Багрова кров хлиснула на стіни, на зображення Найсвятішої Діви Марії. Бернардин зробив останнє розпачливе зусилля, він хотів кинутися всім тілом на гаманець, але ж Сисун схватив його за довгі сиві волоси, підірвав голову догори, а потім зі свистом вдарив шаблею!

Ридання та крик дітей урвалися в один момент. Удар був таким сильним, що Сисун перерубав шию ченцеві, а разом з нею — фігуру Богоматері. Голова поляка грюкнула на дошки, перекотилася з глухим звуком, а потім замерла в куті. Віки її ще порушилися, затремтіли та застигли. Кров стікала по збитих свічках, по чотках, Біблії та скаліченій, безголовій статуї Марії.

З криками тріумфу Сисун та Морозовицький кинулися до гамана, схватили його і почали виривати його один у другого з рук. Тканина в один момент тріснула, з мішечка посипалися монети. Але же не талери, дукати чи червоні золоті. То були звиклі, прості мідяки, поламані та обрізані тернари, денари, шеляги та гроші[16], серед яких лише часом блискав орт чи шостак.

Переляканий Тарас дивився, як пани-молодці згортали залиті кров’ю мідяки. Як молодший з братів Горилків підніс одрубаний палець ченця та, помагаючи собі зубами, зідрав з нього гербовий перстень. Морозовецький же відривав дошки з підлоги, рубав стіни, перекидав меблі. Тим часом Олесь стягнув з мертвого тіла бернардина його лицарський пас.

Сисун піднісся з колін, сховав до власної сакви закривавлені гроші, кинув оком на відрубану голову поляка та сплюнув.

— Підпалити дворище! — розкричався він на усю горлянку. — Спалити це вовче гніздо!

Морозовицький схопив смолоскип, що горів у двері. Швидко підкинув його під скатерті та тканини біля безголової фігури Марії. Полум’я бухнуло догори, перенеслося на стіну.

— Підпалюйте! Підкладайте вогонь! — ричав Олесь. — Спалимо двір дощенту!

Діти вже не плакали. Збиті у куті приміщення, вони нерухомо дивилися на те, що робилося посеред світлиці — певне тому, що під час війни в Україні вони бачили й гірші речі. Смерть родичів, братів та сестер, тортури, різанини, неволю, страх, знищення. Тарас швидко прийшов до тями. Він скочив до малих, обійняв їх, штовхнув до дверей, що вели до сіней.

— Біжіть! — крикнув він. — Біжіть разом зі мною!

Тарас підніс хрест та вбив його в розмоклу від дощу землю. Він сплатив борг; віддав хоча б то дрібну частину того, що повинен був братові Міхалу. Козак опустився на коліна, перехрестився, прочитав молитву.