— Сідайте, поїдем. Ви нам потрібні.

— Кому це «нам»?

— Шахтарському народові.

— А ви не помилились? — не спішив піддаватись Ягнич, хоча в душі аж захлинувся від радості, що йому виявляють таку увагу. — Я моряк... У шахті ніколи не був.

— Я теж не був, —  коротко засміявся приїжджий. —  На Асуані був, в Афганістані був, а на своїх шахтах... Ну,, та ми ж вас не в шахту, наше Діло — будуй.

— Оце знайшли будівельника... Перед вами всьогона-всього морський вовк, —  зауважив Ягнич не без кокетства.

— Знаємо, усе знаємо, однак ви саме той, хто нам потрібен.

Така настирливість була Ягничеві до вподоби, хоча справді не уявляв собі, для чого він їм може придатись.

«Мабуть, якісь там виникли неув"язки, то хочуть, щоб морських вузлів навчив їх в"язати», —  подумки пожартував Ягнич, рушаючи за приїжджим.

Машина зношена, з"їздилась на бакаюватих будівельницьких дорогах, проте ще бігає, не здається... Інженер Микола Іванович (так він назвавсь) сів за кермо, а Ягнича посадив на заднє місце, то, по-їхньому, почесніше. Сидіння пропилюжене, пружини ребрами вилазять, коли рушили, все затряслось, заскрипіло... Що ж: машина трудова, не для гулянок, не для шику...

— Ох і припарює сьогодні, —  озвавсь інженер, коли виїхали за Кураївку.

— Вночі дощ буде, —  твердо сказав Ягнич.

— Передавали?

— А в мене своя радіостанція, прямий зв"язок з небом: кажу буде — значить буде.

— Ноги крутять? Вгадали.

Інженер дорогою не став розводитись про те, що Ягнича найбільше цікавило, —  ділився своїми клопотами: строки ось тиснуть, а недоробок ще безліч, і графік не пересунеш, на весну об"єкт будь-що повинен бути зданий, у другому кварталі здравниця прийматиме на відпочинок першу партію шахтарів.

— Ну, а мене все-таки для чого? — не втерпів Ягнич.

— Та так... Дещо задумали, —  ухилився інженер від чіткої відповіді. —  І без знаючої людини не обійтись. Порадили до вас присвататись.

І знов заговорив про своє БМУ — колектив дружний. другий рік прапор тримає, кадровий кістяк досить стабільний. До основного ядра будівельників тепер влилось чимало й кураївських, органічно влилось... Щоправда, є на будові, трохи й сумнівного елемента, тих, що судились та відбули, —  доводиться брати й таких, де їх дінеш, та й рук робочих не вистачає. Згодом запитав Ягнича про «Оріон»: скільки йому ще жити і чи правда, що надалі вітрильників більше не будуватимуть? Оці, що е, доживуть, і все, відійшла їхня ера...

— Пусті балачки, —  твердо й навіть сердито заперечив Ягнич, ніби йому достеменно були відомі всі наміри Морфлоту на ближчі сто літ. —  Молодь де набуватиме гарту моряцького? Де ще їм знайти таку практику, як на робочих вітрильних суднах? Бачили ж, мабуть: за першим словом команди — вже вони навперегінки вгору, як ті акробати...