Задер голову, погляд прискіпливо зачепився вгорі між снастями, між зірок.
Замполіт, друг капітанів і постійний його супротивник по шахах, проходячи неподалік, загледів Ягнича й зупинився вражений:
— Ви? З воскресінням вас, Гурійовичу! Оце я розумію: тільки заштопали чоловіка — уже він і на коні!.. Вчора під ножем, сьогодні на ногах!.. Вітаю вас, Гурійовичу! Ще ми з вами, бачу, походимо по морях, правда ж?
— Походимо.
— Тільки щось повільно йдемо. Вітер ця б нам більше...
— Не в швидкості щастя.
— І то так. Швидкість суден більшає, а планета меншає... Маленька вже стала, як та Еллада.
— В Елладі не бував. Це ж де вона?
— Була колись така, на місці теперішніх греків. Клаптик, область, як на сучасні наші масштаби, а скільком світила! Крихітною, певне, почувала себе серед тодішнього світу, серед не відкритих ще земель та океанів. Недосліджені материки були безконечні, населені фантастичними чудовиськами, амазонками та кентаврами, напівзвірами, напівлюдьми — такими їх бачила еллінська уява з свого п"ятачка... І така ж маленька, як Еллада, тепер наша планета, якщо брати її порівняно із всесвітом, з його космічними просторами. — Погляд замполіта уже був звернений вгору, над щогли. — Знати б, чи є там, крім нас, ще інші живі, такі ж, як і ми, чи може, й нема? Може, Гурійовичу, ми одні? Одні-однісіньки? Ось що зобов"язує усіх нас бути дружними, менше чвар розводити та все тут берегти... Кожну росинку, кожну билинку берегти на мільйони років уперед...
— Золоті слова, — згодився Ягнич.
Насамкінець замполіт ще раз бідбадьорив майстра: погуляємо, мовляв, ще з вами по голубих дорогах планети...
— Трохи б літ скинути, — зненацька прохопилось у Ягнича. — А то я тут наче переросток серед вас,молодих...
— Це якраз те, що нам треба: сплав мудрості й молодості.
Втішив, спасибі й за це.
І знову Ягнич сам.
Сидить, прислухається до чогось — чи до того бриніння вгорі, чи до інших звуків, що чути їх десь там, унизу.
Когось шукають, когось загубили...
Вискочив на палубу лікар, окуляри сердито й стривожено зблиснули:
— Де він, той самоволець? Чому я повинен ганятись за ним?
Змовкла гітара. Стриманим голосом озвалась курсантська чемність: