Офіційна заява могла порушити вразливу рівновагу, що залишилася в Бостоні. Мені варто не висовуватися, не засвічувати свого імені в пресі, не мати справ із правоохоронними органами – так краще для всіх.
– Це б допомогло розслідуванню, – сказав Донован, і Конвей, збадьорившись, зиркнула на нього.
– Ні, – повторила я.
– Якщо він до вас чіплявся й переслідував… – почала Елісон Конвей м’яким і турботливим голосом. Я навіть подумала, що вона спробувала б ніжно взяти мене за руку, якби сиділа ближче. – Це неабияк допоможе розслідуванню. Допоможе й Бетані, і вам. Допоможе вберегти від біди інших.
– Без коментарів, – сказала я й відчула на собі її підозрілий погляд.
Це був кодовий сигнал, який означав: «Валіть до біса». «Я забороняю використовувати своє ім’я». «Шукайте іншу». Утім, вони, здається, не зуміли його прочитати.
Я відсунула свій стілець. Цей сигнал був для них зрозуміліший.
– Дякуємо за ваш час, панно Стівенс. – Кайл Донован підвівся і простягнув мені візитку. Колись раніше, якби він так на мене подивився, я б вирішила, що ми чудово спрацюємося. Мені б навіть було приємно.
Я обернулася й рушила до виходу. Біля дверей на мить затрималася.
– Сподіваюся, з нею все буде гаразд.
Я не помилилася. Мітч чекав за дверима.
– Ліє, – сказав він, коли я виходила. Отже, справа серйозна, раз звертається на ім’я в приміщенні школи.
– Мушу бігти на урок, Мітчу, – не зупинившись, сказала я й бадьорим кроком рушила через задній вихід за кабінетами адміністрації до крила з навчальними класами.
Під час уроків школа наче перероджувалася. У глибині коридору хтось впустив олівець, і той повільно покотився підлогою. В туалеті спустили воду. Стіни чітко відлунювали мої кроки.
Я ввійшла до своїх учнів із таким відчуттям, ніби щойно дивом вдалося ухилитися від кулі. І тут я помітила Кейт Тернер, яка, поки мене не було, дала їм якесь завдання й періодично для нагляду бігала між нашими класними кабінетами.
– Усе добре? – ледь чутно запитала вона. Видно, Кейт вирішила взяти опіку над моїми учнями, зрозумівши, що мій допит триватиме значно довше, ніж її.
Я кивком подякувала за допомогу, вдаючи повну безтурботність.
– Жодних проблем.
Коли Кейт вийшла, Іззі Марон підняла руку. Решта сиділи мовчки, пильно стежачи за мною.
– Так, Іззі?