— Заждіть, я зараз вийду!

Легенько клацнувши, вікно зачинилося. Пройшло кілька хвилин, і всередині будинку почулися кроки. Сходи рипіли, хтось, човгаючи ногами, наближався до дверей. Жовтаве світло, мигтячи, тьмяно блимнуло крізь шибки над дверима. Повернувся ключ; щось заскреготіло, мабуть, відсували важкий засув. Нарешті двері повільно відчинилися.

Невідомий на мить завагався, щось схоже на почуття страху охопило його. Непривітний голос лікаря, горезвісний район біля гавані, неосвітлений будинок — усе це тримало його в напруженні, в готовності до захисту. В неясному світлі передпокою він недовірливо розглядав худорляву постать лікаря у купальному халаті, в старих повстяних пантофлях на ногах. Лікар трохи витягнув голову наперед, його темні очі занепокоєно дивилися з-під голих червонуватих повік на чорну, як ніч, вулицю. Обличчя його було сухорляве і вкрите зморшками.

— Заходьте, будь ласка!

Перш ніж розчинити двері навстіж, лікар ще раз допитливо оглянув незнайомого з дівчиною на руках і вже тоді, шкутильгаючи, відступив набік.

— Що трапилось? — коротко запитав старий.

Проте невідомий нічого не відповів; він мовчки кивнув головою, вказуючи на непритомну. Лікар байдуже знизав плечима, старанно замкнув двері і пішов по викладеному великими кам"яними плитами коридору вперед. Тхнуло чимось солодким, неприємним. Лікар відчинив двері ліворуч, і одразу ж з кімнати в коридор упало яскраве світло.

Невідомий мовчки пройшов за лікарем до його кабінету. Старий вказав на потрісканий шкіряний диван у кутку:

— Покладіть даму туди!

Поки незнайомець обережно вкладав дівчину на диван, лікар підкотив скляний столик із шприцами та іншим інструментом і ввімкнув лампу, що висіла над диваном.

Рятівник обережно повернув обличчя дівчини до світла. Вона тихо застогнала і, відкривши на мить очі, зразу ж заплющила їх знову, засліплена сяйвом лампи. Кров усе ще сочилася з рани на лобі у мокре від дощу, трохи хвилясте волосся. Тонкі руки дівчини неспокійно, ніби шукаючи чогось, обмацували диван. Незнайомець обережно взяв їх у свої руки. Старий лікар поклав голову пораненої трохи вище, уважно роздивився рану і, покашлюючи й скоса поглядаючи на незнайомого, вимовив:

— На цей раз усе обійшлось благополучно!

Рятівник полегшено зітхнув. Погляд його, досі запитливо скерований на лікаря, тепер зацікавлено зосередився на дівчині.

«Вона, власне, й не вродлива, — подумав він, — але що робить це ніжно вирізьблене обличчя таким привабливим? Інтелект? Жіноча принадність? Ні, це просто незвичайна гармонія рис!»

Він трохи зніяковів, спіймавши себе на тому, що, спостерігаючи обличчя дівчини, відчув якусь ніжність і теплоту.

Лікар випростався і сказав:

— Ну, рану я промив! Тепер ще сюди накладу пов"язку і тоді…

Незнайомець перебив його:

— Чи зможе вона потім піти сама додому? — І, не чекаючи на відповіді, старого, пояснив: — Я дами цієї не знаю і, на жаль, не зможу довше затримуватись.

Старий різко схилив голову набік. Він скидався тепер на яструба, що чатує на здобич: голий череп, гачкуватий ніс, сторожкі очі хижого птаха.