Коли нарешті приїхав Мірбах, Фак був дуже радий йому.

Йоганн уважно вислухав Максиміліанову розповідь про Шрота, комісара Клуте і Розенкранца. Він погодився, що існує якийсь зв"язок між появою Розенкранца в районі Грюнзее і вбивством Кемпки. Прочитавши відповіді американців, сказав:

— Коли я збирав матеріали, мені здавалось не раз, що я натикаюсь на мур. — І тут же додав: — А в книзі ці відповіді треба дати підряд і без будь-яких коментарів. Читач нині вірить лише фактам. У фактах він якось сам розбереться… Коли ми зможемо поїхати на Грюнзее?

— Готовий хоч завтра, — відповів Фак.

— Я привіз із собою розкладного гумового човна і два акваланги, — додав Мірбах.

— А я запасся харчами принаймні днів на два.

— Чудово. Отже, їдемо завтра вранці….

…Як і домовились, вони виїхали вдосвіта.

Вже дорогою вони знову згадали про лісника Шрота.

— У мене теж таке відчуття, — погодився Йоганн, — що Шрот зв"язаний з тими. Як він сказав: у кого довгий язик — у того коротке життя?

— Так, у кого довгий язик — у того коротке життя, — підтвердив Максиміліан.

— Я гадаю, що йти на озеро найкраще вночі, — запропонував Мірбах, подумавши.

— Як ти вважаєш, не треба нам сповіщати комісара Клуте в Бадль Креуце?

— Клуте ми, звичайно, повідомимо про все, і було б непогано прихопити його з собою. Він теж справив на мене досить приємне враження, коли я познайомився з ним.

На жаль, Клуте в Бадль Креуце не було: він виїхав за завданням.

Мірбах та Фак вирішили все-таки не відкладати і цієї ж ночі спуститися на дно озера.

У Бадль Креуце за кермо сів Мірбах, він добре знав дорогу до озера. Біля будинку Шрота він повернув праворуч і повів машину лугом. І хоча колія, яку свого часу проклали тут машини журналістів «Штерна», вже заросла свіжою травою, Йоганн впевнено вів автомобіль, покладаючись на свою зорову пам"ять. Коли вони проїжджали біля будинку Шрота, здоровенний сенбернар кинувся за машиною, загавкав, Фак у цей час стежив за будинком, але ні на подвір"ї, ні коло хліва нікого не було видно, штори на вікнах були опущені. Однак у Максиміліана склалося таке враження, що за ними хтось стежить.

Коли журналісти «Штерна» залишали Грюнзее, Мірбах, щоб позначити місце пошуків, прив"язав до жердини тягар на міцній капроновій нитці і кинув у воду. Довжину нитки розрахував так, що жердину, занурену під воду на глибину метра, було добре видно.