— Ні. Сьогодні я хочу відпочити і провідати старого приятеля.

— Я завжди зупиняюся в Хілтона[7]: там простіше, не треба дотримуватись церемоній, заведених в англійських готелях, — відповіла Еллінг.

— У нас дивовижно співпадають смаки, уявіть, я теж віддаю перевагу Хілтону. Отже, поїдемо разом.

Причал, до якого пристав «Кіквік», виявився безлюдним. Це був старий причал, призначений для таких же старих теплоходів, як «Кіквік». Звідси до Лондона було ще двадцять шість миль.

Двоє сонних чиновників стояли на виході з критого переходу, що з"єднував причал із станцією лондонської електрички, і робили відмітки про в"їзд у паспортах пасажирів, що прибули.

Безлюдно було і на пероні. Електричка вже чекала пасажирів на третій колії. Двері вільних купе були розчинені, і в кожне купе можна було ввійти прямо з перону. Ніде — ні станційних служителів, ні кондукторів. Пасажири «Кіквіка» зайняли місця в електропоїзді, і вокзал знову обезлюднів.

Без найменшого сигналу електричка рушила з місця.

Клаус і Маргарет сиділи в купе вдвох. Електричка була старенька, з потертими шкіряними сидіннями і збляклою фарбою на стінах, але йшла м"яко та швидко.

За вікном пролітали будинки і фабричні будови, потім почались порослі рудою травою пустирища, і це здивувало Клауса. Англійці дорожили кожним клаптиком землі, невже вони не могли якось використати ці землі?

Але ось знову пішли будови, маленькі дворики — це були вже передмістя Лондона.

Наблизившись до вокзалу, вони, як і раніше, бачили безлюдні вулиці, лише зрідка, то в одному місці, то в іншому проносилась автомашина.

— А де ж люди? — здивовано перепитував Клінген.

— Сьогодні неділя, містер Клінген, — пояснила Маргарет. — Більшість лондонців виїхала за місто, найзаможніші проводять ці дні в Парижі, а решта сидить удома… в халатах… Хіба ви не знаєте, що англієць дозволяє собі таку розкіш — посидіти в халаті — лише в суботу та неділю?

— Я чув про це як про анекдот.

— Це зовсім не анекдот. Вам не доводилося ніколи жити в англійській сім"ї?

— Ні, не доводилось.

— Я жила в Англії рік, коли вивчала мову, і знаю, що це зовсім не анекдот. До речі, в суботу і неділю англійці не ходять один до одного в гості. Ви, здається, хотіли відвідати приятеля — врахуйте це.

— Я впевнений, що Мітчел зовсім не такий і йому не притаманні всі ці звички.

— Це не звички, це традиції. А традиції в Англії вище законів.

Електричка зупинилась. Вони вийшли на перон.