Раптом Алдан заворушився, скинув з себе нерухомий труп. Його груди були вимащені кров’ю убитого, а руки конвульсивно сіпалися. Проте невдовзі він заспокоївся, розплющив очі й повільно підвів голову, кліпаючи прозорими риб’ячими очима. Поруч на землі холонув труп молодого степовика, але Алдан навіть не глянув на нього, пововтузився трохи й незграбно зіп’явся на рівні ноги.

— Данчику! Синку! Живий! — кинувся до нього Стратомир. Той крутнув головою і незворушно глянув на батька.

Тим часом чаклунові прислужники звільнили Диводана й попід руки повели до замкової брами. Весь мокрий від поту, з прилиплими до лоба потемнілими кучерями, він важко дихав і постійно озирався.

Вельф насмішкувато глянув на Стратомира:

— Шкода, твоєму синові бракуватиме жвавості — ти забрав життя в занадто кволого хлопця.

Чаклун розвернувся й пішов геть, ні на кого більше не звертаючи уваги.

Коріель зліз з коня й подав Віланді руку.

— І довго зможе удавати живого цей бідолашний мрець? — заговорила Віланда авіларською.

Брат зловтішно посміхнувся:

— А нам що до того? Головне — зараз він ніби живий, а ти одержала, кого хотіла. Хіба твій прислужник не вартий такої ціни?

— Але це… справжнісінький обман!

— Зовсім ні. Для Стратомира жити — означає ходити, розмовляти, їсти, вбивати. Алдан усе це робитиме. Він і раніше був таким. Жодного обману.

— Схоже, ми витлумачуємо по-різному одні й ті самі слова, я думаю інакше, — Віланда забрала руку й пішла вперед, до отвору широкої брами.

Коріель наздогнав сестру, майже силою схопив її долоню у свою. Білі пальці обхопили гладеньку шкіряну рукавичку, несподівано чаклун накрив їх другою рукою і злегка стиснув.

— Я радий, що ти тут, — спішно мовив він, хоча його обличчя й надалі залишилося застиглою маскою, щоправда в очах замерехтіло марево талих крижинок.