— Туристи? Так рано? — защебетала дама за стійкою. Вона глянула на ченців, одягнених у джинси й футболки. Несміливо всміхнулася, ніби відчула щось непевне, але не могла второпати, що саме.
Кулон-трикутник та багато інших археологічних знахідок лежали в скляних вітринах. Місцеве історичне товариство зібрало на виставці знаряддя і зброю, брошки й гребінці, римські монети й прикраси.
Усі артефакти були підписані норвезькою, англійською, німецькою та французькою мовами.
—
Кулон-трикутник лежав на похилій фетровій підставці. Під прикрасою було написано:
Лючіо рішуче підійшов до вітрини й спробував підняти кришку. Але вона не піддалася.
— Перепрошую! — вигукнула дама за стійкою. — Заборонено…
І раптом вона замовкла. Ніби збагнула: все, що б вона казала чи робила, не має жодного сенсу.
Лючіо нетерпляче пошарпав скляною вітриною.
Роберт і дама за стійкою перезирнулися.
Обоє заціпеніли.
Один із ченців підійшов до жінки, став перед нею, широко розставивши ноги й схрестивши на грудях руки, щоб миттю відбити її атаку, якби вона на таке відважилася. Але жінка стояла непорушно, мов громом прибита.
—
— Вони вимагають ключ! — сказав Роберт.
— Ключ? — не відразу збагнула дама за стійкою.
— До вітрини…
— Вони його не дістануть!
— Ліпше віддати їм ключ.
—
Жінка відчинила шухляду, понишпорила якусь мить під стійкою, вийняла в’язку ключів і тремтячою рукою простягла крайньому ченцеві. Той перекинув ключі Лючіо. Лючіо швидко відшукав потрібний і відімкнув вітрину.