Коли експедиція після марних зусиль урятувати д’Арно повернулася, капітан Дюфран вирішив відпливати якомога швидше, і всі, за винятком Джейн, погодилися з ним.

— Ні! — рішуче заявила вона. — Я не поїду, і вам не годилося б цього робити, бо в джунглях є двоє людей, які прийдуть сюди одного дня — вони знають, що ми на них чекаємо! Один з них ваш офіцер, капітане Дюфран, а інший — лісовик, який урятував життя усім членам експедиції мого батька! Він залишив мене на краєчку галявини двома днями раніше, кваплячись на допомогу, як він думав, моєму батькові та панові Клейтонові, а потім залишився, щоб урятувати лейтенанта д’Арно, можете бути певні в цьому! Якби його допомога лейтенантові д’Арно виявилась запізнілою, то він би давно вже повернувся, і його відсутність — достатній доказ того, що він затримався, бо лейтенанта д’Арно поранено; або ж йому, можливо, довелося переслідувати його викрадачів далі, за селищем, яке атакували ваші матроси!

— Але мундир бідолашного д’Арно та всі його речі було знайдено у цьому селищі! — переконував її капітан. — І тубільці дуже хвилювалися, коли їх розпитували про долю білого!

— Так, капітане, але вони не знали, що він мертвий! А стосовно того, що вони привласнили собі його одяг та речі, то й інші народи, значно цивілізованіші, аніж ці нещасні негри, забирають у своїх полонених усі більш-менш цінні речі, незалежно від того, збираються вони їх убити чи ні! Навіть солдати мого улюбленого Півдня оббирали не лише живих, а й мертвих! Я згідна, що це важливе свідчення, та це ще не доказ!

— А може, ваш лісовик також потрапив у полон до дикунів і вони вбили його, — сказав капітан Дюфран.

Дівчина засміялась.

— Ви не знаєте його! — відповіла вона й відчула, як все її єство затремтіло від гордого усвідомлення того, що ця людина належить їй.

— Я погоджуюсь, що варто почекати вашого супермена! — сказав, сміючись, капітан. — Мені б теж дуже хотілося з ним побачитись.