Потім, зігнувшись, Керчак нечутно пробіг уздовж кола, повз мертве тіло, що лежало перед вівтарем-барабаном, але не зводив з нього своїх маленьких хижих червоних очиць.
Потім інший самець стрибнув на арену і, повторивши страшні вигуки царя, скрадаючись, пішов за ним. Після цього вистрибнули інші, швидко, одні за одними, і нарешті весь ліс задвигтів од майже безперервного гуркоту та кровожерних вигуків.
Ця сцена зображала виклик ворога.
Коли всі дорослі самці приєдналися до тонкого ланцюга танцюристів, почався напад.
Схопивши величезну палицю із приготованої для такої нагоди купи дрючків, Керчак з бойовим ричанням оскаженіло кинувся на мертву мавпу і завдав їй страшного удару. Гуркіт барабана посилювався й пришвидшувався у міру того, як кожен вояк, наблизившись до жертви полювання, завдавав їй удару своєю палицею і приєднувався до шаленого вихору Танцю Смерті.
Тарзан також брав участь у цьому дикому танці. Його засмагле й спітніле м’язисте тіло виблискувало в світлі місяця, вирізнялося гнучкістю та витонченістю з-поміж незграбних, величезних волохатих звірів.
Ніхто не скрадався майстерніше за нього під час цього мімічного полювання, ніхто не був досконаліший за нього в дикому шаленстві нападу, ніхто не підстрибував так високо, як він, у Танкові Смерті.
У міру підсилення та частішання ударів по барабану танцюристи аж хмеліли від божевільного ритму та диких вигуків.
їхні стрибки та вихиляси ставали дедалі нестямнішими, з вишкірених зубів скрапала слина, їхні губи й груди вкрилися піною.
Цей дикий танок тривав більше години, коли раптом, за знаком Керчака, удари в барабан припинилися і самиці-барабанщиці похапливо вислизнули крізь кільце у зовнішнє коло глядачів.
І тоді самці, всі як один, прожогом кинулися на тіло ворога, яке під їхніми страшними ударами перетворилося у безформну, криваву, волохату купу.
М’ясо рідко траплялося мавпам, як пожива, у достатній кількості, і їхня дика оргія закінчилася бенкетом, усі вони накинулись на м’ясо.
Величезні ікла вгризалися в тушу, відривали великі шматки, при цьому дужчим із мавп діставалися кращі шматки, а слабкіші бігали довкола, вичікуючи зручної миті, щоб кинутися всередину і підібрати загублений шматок або вихопити хоч кісточку, перш ніж усе буде поділено.
Тарзан любив м’ясо і потребував його більше, ніж мавпи. М’ясоїд за природою, він ніколи не міг вдовольнити свою потребу в м’ясі і тепер протисся своїм рухливим тілом крізь зграю мавп, що билися між собою, сподіваючись хитрістю вхопити шматок, який йому важко було здобути силоміць.
На боці в нього висів мисливський батьків ніж у саморобних піхвах, які він змайстрував за взірцем тих, що бачив на малюнку в книжці.
Нарешті хлопець дістався до купи м’яса, яка швидко зменшувалася, і своїм гострим ножем відтяв найсоковитішу частину: ціле волохате передпліччя, що стриміло з-під ніг могутнього Керчака, який так був поглинутий своєю царською прерогативою об’їдання, що навіть не звернув уваги на безсумнівну образу своєї величності.
Маленький Тарзан вибрався геть, міцно притискаючи до грудей свою здобич.
Посеред тих, хто марно кружляв довкола, був і старий Тублат. На бенкеті він виявився одним з перших, але віддалився, щоби спокійно з’їсти свій добрячий шмат, і тепер замірявся вхопити новий.
Близько посаджені, налиті кров’ю, свинячі очиці Тублата блиснули лютою ненавистю, коли він побачив ворога. В них зайнялася й заздрість до ласого шматка, який ніс хлопець.
Проте й Тарзан побачив свого найлютішого ворога і, відгадавши замір величезного звіра, прожогом кинувся до самичок та дитинчат, сподіваючись заховатися серед них.