«Чому ж ви одразу не сказали, що не маєте коду доступу?»

Він уже не бавиться фільтрами, але зневага вчувається в кожному слові, в кожному символі його повідомлення. Огризаюся:

«Я законослухняний громадянин».

Відіславши повідомлення, розумію, що без інтонаційного фільтра воно має вигляд жалюгідної спроби виправдатися. Байдуже. Нехай сприймає, як хоче.

«Ми надамо вам код».

«І що тоді?»

Він міг подумати, начебто я прошу подальших вказівок. Одначе зчитує мій різкий і невиважений месидж іще викривленіше — йому здається, буцімто я намагаюся торгуватися. Мене пересмикує від нервового сміху, коли бачу його відповідь:

«Пане Сун, а чого б ви хотіли?»

Варіантів рівно два. Або вимагати, щоб він забирався під три чорти… або щось іще. Зо два мільярди екво? Вічної молодості і влади над світом?

Ніяк не можу змусити себе серйозно сприймати наш діалог. Думати про загрозу нового плебс-кварталу, що, вочевидь, уже не схожий на наше уявлення про нього як про однорідне інертне болото. Про плебс-квартал зі структурою та амбіціями, найімовірніше експансійними та агресивними, і з невідомим поки що арсеналом можливостей. Усе це справді серйозно, загроза, судячи з усього, реальна; але цей Морлі досі бавиться зі мною в шпигунів, у дурнувату дитячу гру, і я не втримуюся, не позбавляю себе втіхи йому дошкулити:

«А що ви, власне, можете?» — яскраво-зелений іронічний фільтр.

І швидше, ніж він устигає відповісти, — звісно, для нього хроносповільнення за моїми налаштуваннями некомфортне, а я завжди так живу, — повідомлення навздогін:

«У мене правнук десь валандається, нервує маму. Дайте-но мені його координати».

Дописав був ім’я, але останньої миті стер, надсилаю так. Тестове завдання для розвідників, для всемогутньої шпигунської мережі, чи за кого там вони себе видають. І Лізка буде задоволена — якщо, звісно, впораються.

«Ваш правнук Іґар Сун на цей момент за Абсолютним Годинником перебуває у плебс-кварталі».

«Де?!!»

Замість фільтрів здивування, обурення, недовіри — можу уявити собі цей непевно-бурий мікс — давні добрі знаки оклику. Не знаю, чи зможе мій співрозмовник їх адекватно відчитати.

Ясна річ, він просто відповідає на запитання:

«Координати перетину: 45.11 п.ш. 23.16 с.д. 10.35 а.ч. Далі ми його не вели. Ви самі це зможете зробити, щойно отримаєте від нас коди доступу».

Іґар. Що він там, дурник, забув?!