Книги
Ставка більша за життя. Частина 2
Винятково важливі і через те небезпечні завдання випали на долю польсько-радянського розвідника Станіслава Мочульського. У Берліні він має ліквідувати агента гестапо — шведську співачку Інгрід Кельд, на тимчасово окупованій польській території врятувати з гестапівських лабетів польського вченого доктора Пулковського і перешкодити німцям провести випробування нових реактивних двигунів, а в Сен-Жілі, де йому вдається налагодити зв’язки з французьким рухом Опору, — заплутати плани абверу щодо висадки десанту в Англії.
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
Анджей Збих
СТАВКА БІЛЬША ЗА ЖИТТЯ
ПЕРЕДОСТАННІЙ СЕАНС
нгрід підняла чарку, поглянула на Ганса Клосса й усміхнулася. Це була непокірна усмішка розпещеної дівчини, упевненої в тому, що, заграючи з своїм залицяльником, вона нічим не ризикує. Він її не покине.
— Ви гніваєтесь? — запитала Інгрід.
Клосс подумав, що ця дівчина дуже гарна і це йому заважає. Коли б хоч очі в неї не були такі чисті!
— На вас не можна гніватись, — промовив він. — Потанцюємо?
— Ні. Адже ви, здається, мріяли, щоб ми залишилися на самоті.
Усе-то так, але вона теж обіцяла, що проведе цей вечір лише з ним, та чомусь запросила до “Золотого змія” Шульца й Берту, котра без угаву говорила і, здавалося, ревнувала Клосса до Інгрід, бо не зводила з них очей навіть тоді, коли вони танцювали. Клосс увесь час відчував на собі уважний Бертин погляд. Невже вона теж причетна до цього діла? Треба було брати до уваги все: від учора, тобто від тої миті, коли він дістав це завдання, найгірше з усіх, а може, навіть одне з найбридкіших. Він знав, що починає важку гру.
— Про що ви думаєте? — спитала Інгрід. — Чому ви мовчите?
— Я думаю про вас, — відповів Клосс.
Дівчина на естраді співала сентиментальне танго. Світло було пригашене; здавалося, що натовп посеред зали то завмирає, то погойдується в такт музиці, щоб за мить застигнути знову.
— Мені подобається “Золотий змій”, — призналася Інгрід. — Це найкращий ресторан у Берліні.
Клоссові спало на думку, що в цьому найсимпатичнішому ресторані можна зустріти всю еліту гестапо й вермахту. Старші офіцери, які приїздять на кілька днів у відпустку, знаходять тут, на вузеньких вуличках Шарлоттенбурга, вино й дівчат. їм подобаються сентиментальні танго і пригашене світло зал. Клосс подумав також, що ненавидить їх, і через силу примусив себе усміхнутися. Він глянув на Інгрід, певніше, на її чарку: вона досі була майже повна. Ще вагався, але вже знав: іншого виходу немає.
— Про що ви думаєте, Гансе? — повторила вона і потім, не чекаючи відповіді й дивлячись на нього своїми великими очима, промовила стиха: — Я була тут востаннє напровесні, з Гейні. Тоді ще не танцювали — був траур після Сталінграда. Ми сиділи, здається, за цим самим столиком, і Гейні, достоту так, як оце ви зараз, — вона глянула на Клосса лагідніше, — сердився на мене за те, що я взяла з собою Берту.
— А хто такий Гейні?
Очі Інгрід погасли.