— Ви пили ще після нальоту? — спитав Бруннер.

— Ми чекали на вас, але трохи випили. Як для мене, то забагато.

— Обов’язки, обов’язки, — гучно засміявся Бруннер і затягся сигарою. — А потім?

— Що потім? — не зрозумів Брох.

— Що ви робили після нальоту?

— Разом з Клоссом і Шнайдером провели наших дівчат. Потім вернулися всі разом. Клосс був стомлений, тож одразу пішов до себе. Я хотів трохи провітритися, тому провів Шнайдера, він мешкає в казармах, що за мостом.

— Коли ви дізналися про замах на панну Лауш?

— Хіба вже точно відомо, що стріляли в неї?

— Ви не відповіли на запитання, майоре.

— Півгодини тому за обідом у казино. Після того я одразу ж повернувся додому, і ординарець доповів мені, що ви мене викликаєте.

— Ординарець помилився, — сказав Бруннер, — я просив пана майора. Але повернімося до того вечора. Ви провели дівчат, а пізніше, мабуть, розмовляли? Про що?

— Ви повинні скоріше запитати, чи не зустріли ми якихось підозрілих осіб біля будинку цих дівчат.

— Я знаю, про що питати.

— А я не бачу зв’язку між…

— Спершу розмовляють, а потім стріляють, — сказав Бруннер, допитливо дивлячись на Броха. — Стріляють, — повторив він, — або, — Бруннер підвищив голос, — ставлять течку з бомбою, обладнаною годинниковим механізмом.

— Я прошу не розмовляти так зі мною! — схопився Брох

Бруннер сидів непорушно, мовчав. Брох за хвилину сів, ніби знітився від його погляду. Він знає, куди хилить Бруннер. До замаху на Гітлера. Гестапо знає все, а отже, напевно знає й те, що Брохові були відомі кілька учасників недавнього замаху. Щоправда, це було давно, але… — Я достоту не пам’ятаю, про що ми розмовляли, — нарешті промовив Брох. — Говорили про сорок перший рік, згадували дні, коли просувалися вперед по п’ятдесят кілометрів на добу.

— Небезпечна тема, — усміхнувся Бруннер.

“Як довго, — подумав Брох, — такі люди, як цей, що тримає в зубах сигару, пихатий страшенно і поважний, бо знає, що за спиною в нього стоїть могутній апарат насильства, як довго ці люди будуть правити нами? То через них усе це сталося, через них ця поразка, що неминуче спіткає країну. Чи зможемо ми коли-небудь повстати?”

— Ті, хто не нюхав пороху, — різко сказав він, — переоцінюють небезпеку. І Шнайдер, і я — старі фронтові офіцери й не раз потрапляли в справжню небезпеку. У вас є ще якісь запитання, штурмфюрере?