Педро взяв пляшку і намірився відбити їй шийку.

— Стривай! — вигукнув Рафаель. — Тобі ж заплатили за те, щоб ти був чесним.

— Заплатили, та я сумніваюся, що той, хто дав мені гроші, сам чесний, — заперечив Педро. — Це ж контрабанда. Старий, напевно, не платив мита. У нього контрабандний товар. Тому з чистою совістю ми заволодіємо ним. Ми його конфіскуємо і знищимо.

Не чекаючи, поки пляшка обійде коло, Ігнасіо і Рафаель дістали ще кілька пляшок і відбили їм шийки.

— “Три зірочки”, найкраще віскі! — тихо промовив Педро Зурита, показуючи на торговельну марку. — Розумієте, у грінго не буває поганого віскі… Одна зірочка означає, що це віскі вельми добре; дві — чудове; а три — що ліпшого й бути не може. Це я знаю. Грінго — мастаки щодо міцних напоїв. Наша пулька їх не влаштує.

— А чотири зірочки? — запитав Ігнасіо хрипким від горілки голосом.

Очі його маслянисто блищали.

— Чотири зірочки? Друже Ігнасіо, чотири зірочки — це або миттєва смерть, або вічне блаженство.

Не минуло й кількох хвилин, як Рафаель, обійнявши іншого жандарма, уже називав його “братиком” і твердив, що людині для повного щастя потрібно зовсім мало тут, на цій землі.

— Старий — бовдур, тричі бовдур і ще тричі по тричі бовдур, — наважився вставити Августіно, жандарм із похмурим обличчям, що уперше за весь цей час розтулив рота.

— Слава Августіну! — вигукнув Рафаель. — Дивіться, яке чудо зробили “три зірочки”! Розв’язали йому язика!

— І— ще раз тричі бовдур ваш старий! — репетував п’яним голосом Августіно. — Цей божественний напій був при ньому, у повному його розпорядженні, він цілих п’ять днів віз його з Бокас-дель-Торо і жодного разу не скуштував! Та таких бовдурів треба голими кидати в мурашник!

— Старий — шахрай, — промовив Педро. — Коли він завтра вранці з’явиться сюди по свої “три зірочки”, я заарештую його як контрабандиста, а ми отримаємо винагороду.

— А коли ми знищимо докази? Тоді як? — запитав Августіно, відбиваючи шийку ще однієї пляшки.

— Ми залишимо докази! — заперечив Педро, розбиваючи порожню пляшку об підлогу. — Слухайте, друзі, давайте домовимося. Ящик був вельми важкий. Його впустили. Пляшки розбилися. Віскі витекло, і таким чином ми довідалися про контрабанду. Ящик і розбиті пляшки будуть достатнім доказом.

У міру того як запас спиртного зменшувався, гомін зростав. Один жандарм затіяв сварку з Ігнасіо з приводу забутого боргу, що складав десять сентаво. Двоє інших сіли обійнявшись на долівку і оплакували своє нещасливе сімейне життя. Августіно пишномовно викладав власні філософські погляди, в основі яких лежала думка, що мовчання — золото. А Педро Зурита, розчулившись, доводив, що всі люди — брати.

— Навіть в’язнів я люблю, як братів, — ледве ворушачи язиком, белькотів вій. — Життя — сумна штука. — Сльози бризнули в нього з очей; він замовк і ковтнув ще віскі. — В’язні для мене — як рідні діти. У мене серце крається за них. Дивіться! Я плачу. Давайте поділимося з ними. Нехай і вони зазнають хоч мить щастя. Ігнасіо, любий брате мій, зроби таку ласку — бачиш, я плачу на твоєму плечі. Віднеси пляшку цього еліксиру тому грінго Моргану. Скажи йому, що мені дуже шкода, що його завтра повісять. Передай йому моє вітання і попроси випити — нехай і він буде щасливий сьогодні.

Ігнасіо подався виконувати доручення, а жандарм, що колись вискочив на арену до биків у Сантосі, заревів:

— Бика мені сюди! Бика!