Електричка на Тетерів саме відходила. Чуйко стрибнув у вагон. Поїде, а там буде видно. Можна й не сходити в Ірпені, а просто до Тетерева, а тоді назад… Людей у вагоні було мало. Четверо хлопців грали в карти. Хлопці модні. Куртки — «аляски». Джинси, кросівки, кучмасті голови. Спортсмени, рекетири, перевдягнені оперативники? Під лавкою в них термос, по черзі причащаються з нього.
— Сідай до нас, капітане!
— Хочеш поляпати картишками?
Чуйко підійшов до них.
— Що це у вас? Дурачок?
— Дурака нам руські підсунули! В незалежній Україні свої ігри. Хвилька. Чув?
— Чути чув, а грати не доводилося.
— Ну, тоді випий з нами, капітане, за Новий рік.
— Не п"ю. З госпіталю.
— Ну, дивись…
Він ще не знав, чи можна йому пити. А дихати?
Пройшов далі від картярів, сів біля вікна, щосили тримався, щоб не заплющити очі, і незчувся, як заснув. Сон тривав, може, тисячну частку секунди, Чуйко відчаєно рвався з нього і, здавалося, вирвався, та коли розплющив очі й побачив жовті дерев"яні лави, спокійних молодих картярів, тьмаве світло і темні вікна, за якими мчала кудись морозяна ніч, то мало не застогнав уголос. Скочив на рівні, зірвав з голови кашкета, розстебнув шинелю. Був мокрий як хлющ, усе в ньому двигтіло і мовби скімлило від розпачливого безсилля. Десята чи й тисячна частка секунди, а сон був довгий і жорстокий.
Ніби знову він в Афганістані. Майор Костюнін привіз його до вертольотників на коньяк. Чудесний трунок і пречудова релігія — іслам. Пророк Мухаммед заборонив вино й горілку, заборонив лихварство і все, що шкодить людині. Але він не забороняв того, чого не знав, чого тоді ще не було. Не було коньяку, отже, його тепер можна пити, не було ракет «Стінгер» і радянських «Мігів», отже, тепер можна стріляти і літати, не було Політбюро в Кремлі і Бабрака Кармаля й Наджібули в Кабулі, отже… Ах, яка ж таки пречудова мусульманська віра!..
Вони сиділи над гірським потоком і попивали смачний, ароматний коньячок. Без закусі. Закусь псує всі напої, а коньяк — то й занадто. Вода в потічку, перестрибуючи через кругле відшліфоване каміння, текла нізвідки в нікуди. Текла й дзюркотіла. Найчистіша в світі афганська вода між найміцнішим у світі афганським камінням.
— Знаєте, хто ми такі? — спитав майор Костюнін.
— Хто ж? — мляво поцікавився вертолітний полкаша. Герой, відчайдух, фантастична особистість.
— Керосинщики!
— Та ну?
— Кажу ж: керосинщики!
— Вертольоти на бензинчикові, — нагадав полкаша.